Читаем i c66bbbbf7dda0d4b полностью

Тільки серветку на колінах розіклала, як до неї під-

вітру» прямо з-за столу зірвався. Вона його більше

сів Іполит Вікентійович.

й не бачила. Вона впевнена, що… вибачте, небіжчик

Муся зніяковіла: а що як зараз і Крапка підійде, що

у полюбовниці ночував.

Іполиту пояснювати?

— Ай-яй-яй, — картинно захитала головою Муся. —

Але, вирішила, нехай буде як буде, усе одно назад

Як же він так швидко тут полюбовницю тут завів?

дороги немає — лише через вдале розслідування.

Напружився Іполит:

А для цього їй і цей, і той знадобляться.

— А що, у вас інше припущення?

— Такі ось справи, Мар’є Матвєвно… — ніби про-

— Ні-ні, що ви, — поспішила заспокоїти Муся і улес-

довжуючи розмову, збуджено почав говорити слід-

ливо поглянула. — А чи не дозволите ви, шановний

чий. — Оце так-так… Ваші передбачення, як завжди, Іполите Вікентійовичу, мені з тими дамами самій по-

слушними виявилися. Красно дякую. Поведінка у цих

гомоніти? Так би мовити, по-жіночому. Усе ж таки лег-

пані, котрих ви мені порекомендували, дійсно неадек-

ше їм буде зі мною порозумітися…

116

117

— Навіть не знаю… — з сумнівом промовив Іпо-

Олексій від шинквасу неквапливо відійшов, став

лит. — Я б сам хотів… дотиснути…

над обома, грізний, мов Зевс.

— Ну, дорогенький, ну, люб’язний друже… — по-

З подивом глянув на це «ручкання» і каже до «дру-

чала пускати бісики Муся. — Ви ж мене знаєте…

жини» хмільним голосом, так щоби усі чули:

— Знаю. По-вашому все одно буде… — зітхнув Іпо-

— Дозвольте! Це як же розуміти, ри… — гикнув

лит Вікентійович тяжко. — О, якби ж то ви, Мар’є

прямо в обличчя здивованого Іполита і слово нена-

Матвєвно, до мене хоч мізерну прихильність виявили…

висне для Мусі проковтнув. — Хто це такий?

Муся ніжно свою долоню на його руку поклала, ду-

Муся зробила переляканий вигляд і прошепотіла

має — я тебе дотисну.

Іполиту:

Але дотиснути не встигла: до салону зайшов Олексій.

— Він дуже ревнивий…

Здивовано зиркнув на парочку і поглядом у Мусі

— Хто? — не зрозумів Іполит, оглядаючи нахабно-

запитав, хто це такий тут розсівся, чи не потрібна до-

го пияка.

помога.

— Наречений мій, — кивнула на того Муся. — Із

Та ледь помітно головою хитнула, Олексій одразу

Києва. Тільки, благаю, татусеві нічого не кажіть!

до шинквасу подався.

Олексій зробив страшні очі, навис над ними, мов

— Який же ви пустун, Іполите Вікентійовичу, — ко-

тінь ведмедя над пораненим мисливцем, гості аж ви-

кетливо відказала Муся. — Вам би про користь спра-

делками стукати припинили. Ох і цікавий же колен-

ви думати…

кор виходить!

І продовжила натиск:

— Це що, жарти? — не зрозумів Іполит Вікентійо-

— То дасте мені добро на допит?

вич. — Звідки він тут узявся?

Іполит накрив її руку своєю — теплою і вологою,

— Ми таємно обвінчалися ще минулої зими! Пам’я-

дістав з кишені ключ від каюти ув’язнених пані, про-

таєте, коли я до тітки в Глобине їздила. Тепер лише

стягнув Мусі:

зійшлися, щоби тут, у круїзі, відсвяткувати! А потім

— Ну як вам відмовити?

уже, як годиться, татусеві до ніг! Нехай карає, але

Муся хотіла було одразу ж свою ручку з його ви-

справу зроблено.

смикнути. Та Іполит Вікентійович неабияку сміливість

— Ось воно як… — пробурмотів Іполит розгубле-

проявив, упіймав Мусину ручку, затиснув у своїй до-

но. — Справу зроблено… Не очікував.

лоні, каже наполегливо:

— Саме так, вельмишановний! — підтвердив «на-

— Тільки і ви це на мою користь зарахуйте…

речений».

І ручку її не відпускає, як Муся не смикається.

Та як заволав на всю їдальню:

Уже і гості почали на них увагу звертати та на Олек-

— Па-пра-шу!!!

сія зиркати, мовляв, он дружина твоя нового кавале-

І погрозив пальцем перед носом розгубленого

ра знайшла. Що робитимеш?

слідчого.

118

119

Іполит Вікентійович розчервонівся — ще ніколи та-

— Що саме? — зблиснули очі Олексія.

кого неподобства щодо себе не відчував, — підвівся,

— У сурдуті, що висів на кріслі, в лівій кишені, був…

зібгану серветку на стіл кинув і прожогом кинувся

перстень.

з салону.

— І що в тому незвичайного?

Так і не скуштував борщу…

Муся, ледь стримуючи тремтіння, вирішила, що,

сказавши «а», треба продовжувати, тяжко зітхнула,

* * *

все ще думаючи про те, що втрачає лаври першого

— Дякую. Урятували, він такий зануда, — посміхнула-

слідчого, і розповіла все як є:

ся Муся.

— Справа в тім, що цей перстень увечері був на ру-

— Хто це?

ці княжни Анастасії Вілінської!

Муся зітхнула.

Сказавши, зробила паузу, насолоджуючись заці-

— Тато послав його за мною пильнувати. Іполит

кавленим і серйозним поглядом свого співбесідни-

Вікентійович — слідчий з татового відділу. Жодної

ка — ох, як же довго вона мріяла про такий погляд

справи не розкрив… Але, здається, тепер почуває

бодай від одного поліцейського! А ті лише на татуся зир-

себе на коні: тут він один за офіційну особу. Заважа-

кали і до неї туркотіли: «Ваше-ство… Ваше-ство…» —

тиме…

і кивали, мов бовванчики китайські.

— Хто нам заважає — той нам і допоможе! — зра-

— Продовжуйте, будь ласка, — поквапив її Олексій.

дів Олексій, подумки відзначивши, що непогану фра-

І Муся повела далі:

зу видав. — Принаймні як офіційна особа він нам іще

— …А вночі він уже лежав у кишені вбитого. Але це

знадобиться.

ще не все! На персні, всередині обідка, чітко видно

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии