Читаем i c66bbbbf7dda0d4b полностью

Батько з горя запив та так, що одну з мануфактурок

* * *

пропив до останньої нитки, а потім і сам віддав богу

На палубі шансоньє заспівав «Очі чорні»…

душу. Поклялася я тоді: знайду — порішу диявола ока-

Циганський хор відповів мелодійним багатого-

янного! Вистежувала два роки. Тільки тепер натрапи-

лоссям…

ла! Пішла до нього. Увійшла, а він, вовкулака, лежить

п’яний, носом у подушку. Навіть мешти не скинув! Ну,

* * *

тут я його, тепленького, і…

— Я! Я!!! — продовжувала викрикувати Лизавета

Лизавета Павлівна задоволено перехрестилася

Павлівна.

і з викликом глянула на Мусю і Олексія:

Олексій щосили тер скроні, намагаючись зрозумі-

— Я, я його вбила! І царства небесного йому не

ти, чи варто йому залишатися в цьому жіночому цар-

сягнути!

стві, в якому панують такі шекспірівські пристрасті,

— Мушу вас засмутити, — сказала Муся, — ви йо-

чи краще кинути їх на Мусю.

го не вбили…

128

129

* * *

— Тобто?.. — закліпала очима Лізавета.

— Коли ви встромили йому ножа в спину, — всту-

…Стрімка кар’єра Олексія Богдановича Крапки май-

пив до розмови Олексій, — він уже мертвий був.

же нікого не здивувала в його рідному селі Тупчиві,

— І ви це помітили? — радісно звернулася до ньо-

що в Чернігівській губернії.

го Муся.

Хіба що викликала заздрість колишніх однокашни-

— Звісно: кров довкола ножа не розтеклася!

ків по церковно-парафіяльній школі і співчуття тих

Усі три жінки дивилися на них з острахом.

старших, хто шкодував, що сімейство Крапок — бать-

— Що тепер із нами буде? — запитала княжна.

ко й мати — пішли у кращий світ раніше, ніж їхній син

— А тепер — ідіть собі, відпочивайте, розважай-

«вибився в люди».

тесь, — сказав Олексій. — І попрошу про нашу роз-

А він таки вибився!

мову нікому не говорити. Ну і… — він поглянув на

Після закінчення школи одразу, мов у яблучко, по-

Мусю, — що там іще кажуть у таких випадках?..

трапив на «чисту роботу» — помічником писаря. А за

— Вибачаються… — підказала та.

рік і сам став писарем та навіть діловодом у волосно-

— Точно! — зрадів Крапка. — Отже, прийміть ви-

му правлінні Київської губернії.

бачення за тимчасові незручності.

Не сягнувши і двадцяти двох років, старанний кан-

Лизавета Павлівна важко підвелася зі стільця, по-

целярист отримав пропозицію від пристава містечка

сунула до дверей нетвердою ходою.

Фастів, царство йому небесне, Миколи Сироп’ятка,

І була підхоплена під руки своїм вірним почтом, що

стати його помічником. Надто грамотним і допитли-

не припиняв вити в коридорі.

вим виявився.

Анастасія й Ольга вийшли слідом.

Три вбивства розкрив пан Сироп’ятко протягом та-

У них під ногами весело крутився звільнений Тобі…

кого часу, що навіть столичні колеги позаздрили.

Муся і Олексій залишилися самі.

І ані пари з вуст не зронив, що завдячує в цьому

— Те-е-ек-с… Цікавий у нас портрет пана посла ви-

успіхові жовторотому канцеляристові, котрий ті роз-

мальовується, — сказав Крапка, подумавши про те,

слідування і провів. Проте посаду запропонував і на-

що міг би додати до повної картини і свій штрих.

віть дозволив екстерном скласти іспити за повний

Але кому розповісти?

курс гімназії!

Кому вилити давній біль?

Офіційна освіта — то справа потрібна.

Невже цій «рибоньці», що дивиться на нього зне-

Але юний сищик пішов набагато далі за свого началь-

важливими очима?

ника. Вивчив англійську і французьку, аби начитатися

Не дочекається!

родоначальників розшукової науки в оригіналі, і з го-

ловою поринув у всі тонкощі новітньої криміналістики.

…А якби, з ласки Крапчиної, дочекалася рибонька на

Наштовхнувся і на трактати пана Рудого, тодішньо-

відверту розмову, могла б почути таке.

го начальника київського розшукового відділення,

130

131

великого поборника дактилоскопії та службового со-

А почалося усе з такого собі «чоловічка», зовсім не-

баківництва.

показного, проте полум’яного патріота, що мав неве-

Його інструкцію чинам розшукової поліції щодо

лику, але вірну посаду в німецькій амбасаді посла

експертно-криміналіс тичної служби вивчив напам’ять

Вільгельма фон Айзена.

і з усім нахабством молодості поїхав на прийом —

Потрапив тому клерку на очі дивний документик,

знайомитись.

що свідчив про неправомірну діяльність патрона.

Познайомився, на подив, просто: зайшов за адре-

Приніс його Олексію Крапці, що вже мав добру репу-

сою, де кумир мешкав, та з порогу про антропометрію

тацію і навіть опублікував пару статей про світовий шпіо-

все, що знав, так і видав.

наж і необхідність приділити більшу увагу спецслужбам.

— А як щодо чаю поганяти? — запитав вельми-

Статейки, власне, пройшли поза увагою високого

шановний Георгій Михайлович, оглядаючи потерті

начальства.

мешти провінційного візитера. — З медом та ци-

Проте «чоловічок» їх опанував и прийшов саме до

тринкою?

молодого сищика.

…І так вони чаїв у той вечір наганялися за друж-

І почав Олексій Богданович рити, так би мовити,

ньою бесідою, що наступного місяця став двадця-

у приватному порядку.

тип’ятирічний п. О. Б. Крапка помічником обер-по-

І таки дещо нарив.

ліцмейстера київського департаменту.

Зібрав теку і пішов з нею до начальства — допо-

Благословив його Сироп’ятко і вмер наступного

відь робити.

дня — чи то від віку, адже мав поважні роки, чи то

Похвалили.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии