Читаем i c66bbbbf7dda0d4b полностью

Звісно, без «рибоньки» таки обійшовся. Та без зай-

важний німецький посол, руку з кишені вийняв —

вих подробиць.

а в ній револьвер.

А так, між іншим, ніби про когось чужого переповідав.

Пан посол за панянками сховався.

Вони на нижній палубі стояли, повітрям дихали.

Крик.

Розповів із тих міркувань, що якщо разом вирішили

Ґвалт.

за справу взятися, мусять знати одне одного краще.

Як Олексію в панянок стріляти?

Надовго замовкла Муся, вдивляючись у синю во-

Скрутили його.

ду з білими баранцями на гребенях.

Повели.

Розчулив її Крапка до сліз.

Бал продовжився. Хоча настрій усе ж таки у бага-

Хотіла було сказати йому щось добре, щось таке, що

тьох було зіпсовано.

мусить чуйна дівчина чоловікові сказати в такі хвилини.

«То він від горя розум втратив…» — шепотіли сер-

А до голови усяка дурня полізла. Про Айзена, про

дешні пані і переказували страшну історію нещасно-

пожежу, про теку з документами і трохи — про ту жін-

го випадку, що стався вчора в мебльованих апарта-

ку, що такою страшною смертю загинула ні за що ні

ментах пана Якименка…

про що. Через любов!

136

Поглянула на Крапку — чи вартий він того. Гмикнула.

Поплескав її по плечі Олексій і пішов собі до каюти.

Замислилась рибонька.

Ну і нехай подумає.

Може, подорослішає.

Та й самому наодинці лишитися хотілося, адже від-

чув, що вперше ніби попустило його, ніби легше стало

на душі. Ні з ким же про це не говорив. А тут — на то-

бі! — розчулився.

Нижня палуба темна, гірше освітлена.

Проте більш затишна, більш придатна для роздумів, котрі вода народжує.

Але й для злочину — саме те місце!

Петро Шнур давно чекав ось так Мусю заскочити —

саму-самісіньку, без жодного свідка.

Вийшов з-за рогу, мотузку на обидві руки накрутив.

Тихо-тихо почав підкрадатися до закляклої над

бильцями перил Мусі.

Згадав, як ця дівка у шкільній сукні з білим комірцем

перед судом свідчила: показувала відбитки з його ме-

штів, котрі в квартирі убієнного ним товстосума знайшла.

Якби не це, гуляв би собі далі, панство ножичком би

лоскотав.

Прийшов твій останній час, паскуднице!

Три кроки лишалося до тонкої шийки.

Та не судилося їх зробити.

Зненацька вискочив до неї якийсь покидьок, на ча-

плю схожий.

Вискочив, кричить:

— Це як же, Мар’є Матвєвно, розуміти?! Дозвольте

поцікавитись, чому ви підозрюваних без мого відома

відпустили?

138

139

Шнур мов миша шмигонув за ріг, плюнув, чорта

— Саме так! Я ж із нею по-своєму, по-жіночому го-

пом’янув і розтанув у темряві.

ворила — вона й зізналася.

— Хто тут головний?! — не вгаває Іполит Вікентійович.

І дуже серйозно повела далі:

— Звісно, ви… — потупила очі Муся. — Але я вас

— Але попереджаю вас, шановний Іполите Вікентійо-

від жахливої помилки врятувала. Так би мовити, взя-

вичу, це інформація конфіденційна і ніяких доказів під

ла відповідальність на себе! Мені то що? А от вами

собою не має, крім нашої приватної з княжною розмо-

татусь був би дуже незадоволений.

ви, від якої вона відректися може. Тож княжну більше

— Це ж чому? — стишив натиск Іполит.

не турбуйте, а мені на слово повірте. Я той перстень

— Ох, Іполите Вікентійовичу, — докірливо захита-

попросила роздивитися. І побачила дещо цікаве.

ла голівкою Муся, — ви мені, нерозумній, на слово

— Що ж саме?

повірили і трьох невинних заарештували. Шерсть со-

— Усередині персня, як годиться, є клеймо ювелі-

бача, котра вовною з пледа виявилась, — маячня су-

ра — дві літери… Знаєте, хто цей перстень зробив?

цільна. А купчиха взагалі тут ні до чого! Усі вони пані

— Хто?! — аж обличчя у Іполита витягнулося.

поважні. Я вас від скандалу вберегла! Та ще й виба-

З досадою Муся знизала плечима:

чилася — за вас.

— Ну хто? Ну?.. Думайте!

— Знущаєтесь, Мар’є Матвєвно?

Іполит ледь по чолу себе не стукнув, вигукнув, мов

— Та що ви, голубчику мій! — лагідно і невинно ка-

навіжений:

же Муся. — Бувають і в мене помилки. Але я вам за-

— Шток?

раз щось більш важливе скажу…

— Геніально! — заплескала в долоні Муся.

— І слухати не буду! — насупився Іполит.

— Так що ж це виходить… — напружився Іполит. —

— Шкода… — каже Муся.

У пана Штока могли бути з цього приводу якісь пре-

Тиша запала.

тензії?..

Тільки чутно, як колесо по воді лопатями б’є, хви-

— Цілком можливо, — підтвердила Муся. — Скажі-

лі жене.

мо, боргові… Перстень бо шалених грошей коштує…

— Ну, кажіть уже, — сердито каже Іполит.

— Не інакше! — зрадів Іполит і замимрив собі під

Муся зраділа, що може ще раз його по сліду пусти-

ніс: — Отже, Шток міг убити пана посла, аби перстень

ти — аби лише подалі від головної лінії слідства.

свій повернути… Або — гроші. Або і те, й інше… Цікаво, А може, і користь від його паралельної дії теж буде.

цікаво. А чи розплатився пан посол за перстень сповна?

— Так от, — каже Муся. — На княжні Анастасії Ві-

Певно, мадам Шток щось мусить знати. Піду поспілкуюсь.

лінській ви перстень побачите. Коли я з нею розмов-

— Ідіть, мій друже, — лагідно кивнула Муся.

ляла, вона розповіла, що цей перстень їй пан убитий

Натхненний таким напучуванням Іполит Вікентійо-

посол подарував…

вич розкланявся і зробив кілька кроків до дверей,

— Та ви що!!! — не повірив Іполит.

що до коридору вели.

140

141

Зупинився в задумі, обернувся.

Розіклала перед Олексієм і інші аркуші:

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии