i c66bbbbf7dda0d4b

спокійно мовив Олексій, витираючи руки сервет-

— Гм… — пробурмотів він. — Вражаюче…

кою, і кивнув на стіну салону, прикрашену оленячими

148

рогами і різного роду холодною зброєю. — Револьве-

рів тут немає. Хіба що шаблі…

— Із задоволенням випущу з вас дух! — не вгавав

Іполит.

— Панове, панове! — розбороняючи руками су-

перників, вигукнув князь. — Що за дикість? Негайно

припиніть! Двадцяте сторіччя на дворі!

— А я б залюбки подивився… — пробурмотів купець,

проштовхуючись уперед.

Поетеса Зінаїда, котра очолювала купку переляка-

них дам, вимовила, випускаючи дим зі своєї пахітоски:

— Пароплавом гуляє смерть…

На мить запала тиша, в якій пролунав голос мод-

ного письменника:

— Дуель — це прекрасно, панове. Ми надто бага-

то балакаємо. У словах помирає істинна краса вчин-

ків і помислів. Ми припинили лазити у вікна до коха-

них жінок…

Публіка хитнулась і загомоніла.

— Дуель! — знову вигукнув Іполит, кидаючись до

стіни і хапаючи з гачка шаблю.

— Знімай! — штурхонув ногою оператора збудже-

ний режисер.

— Як забажаєте, — сказав Олексій, заспокійливо

киваючи Мусі і беручи до рук другу шаблю. — Але

я б не радив…

Він підійшов до закусочного столика, на якому було

мальовничо розставлено великий шоколадний торт

поруч із ананасом, прикрашеним паперовими квіта-

ми, і канделябри зі свічками.

Зробив у повітрі різкий рух.

Таке показне молодецтво викликало кілька зне-

важливих смішків.

150

151

Муся невдоволено глянула на Олексія: ну що за

Власне, вирішила Муся, нещодавно шановна пу-

дітвак…

бліка мала від них неабияку розвагу — і перемож-

Той посміхнувся.

ним поглядом дивилася вбік картярів, що всіляко

Обережно взяв зі столику графин із горілкою, на-

опікувалися переляканим Іполитом.

лив собі чарочку, кивнув їй:

— Дивно, але… — сказала Муся. — Мені вперше

— Ось, люба, як і обіцяв — остання!

приємно з вами танцювати…

Залпом випив і зі стуком поставив на місце.

— Правда? — зрадів Олексій.

Одночасно на скляну поверхню столика впали шо-

— Майже, — відповіла Муся, вирішуючи, що не-

коладний капелюшок торта, половина ідеально зрі-

ма через що переходити межу «професійних стосун-

заного ананасу і рівні обрубки білих свічок…

ків». Завадить справі.

Охнули дами, плеснула в долоні Зінаїда.

І тому продовжила розмову, перервану за сто ликом

Князь наполегливо вхопив Іполита за плечі:

тієї миті, як до них підійшов Іполит Вікентійович:

— Пішли-но, батечку, краще кинемо карточку, від

— Так от: у вбитого в Петербурзі інженера на шиї був

гріха подалі. Ви ж бачите, яка в нього реакція: вмить

такий ма-а-аленький круглий отвір, ніби від уколу…

голову вам зріже…

— …як, до речі, і в Айзена, — додав Олексій. —

Іполит зробив вигляд, що пручається.

Ви помітили?

Князь підморгнув графу, граф — купцю.

— Звісно. Але що це могло б бути?

І так, усім миром, повели «дуелянта» до ломберно-

— Отруйний дротик. Рідкісна зброя. Я б сказав, ек-

го столика.

зотична, проте вірна. У рукаві поміщається. До то-

Олексій кивнув шансоньє, той покірно сів за рояль.

го ж — нечутна. Цей почерк, здається, мені вже зу-

— Тур вальсу? — звернувся Олексій до закляклої

стрічався.

Мусі і галантно подав їй руку.

І спересердя наступив партнерці на ногу:

І до гостей, як і не було нічого:

— Ох, вибачте!

— Танцюйте, панове, танцюйте!

— Це вже, до речі, втретє, — насупилась Муся.

— Стоп: знято! — блаженно видихнув режисер.

— Невже? — здивувався Олексій. — Але ж ви ска-

зали, що вам приємно зі мною танцювати.

— Збрехала, — відрубала Муся. — Краще ви-

* * *

йдемо на повітря. Тут задушливо. Та й дами на вас по-

— Вражаюче… — повернула Муся Олексієві його не-

глядають — ще з’їдять. Ви тепер для них ласий шма-

давній комплімент щодо себе.

точок…

Вони танцювали посеред зали, забувши про свої

На Олексія дійсно поглядали дами.

«службові обов’язки» спонукати до танців і весело-

І найприкріше було те, що серед них були і ті очі, щів інших.

до яких Муся могла б мати певну претензію, якби

152

153

дійсно була дружиною Крапки, — очі прекрасної

— …а то не тарган зовсім, то кмин був…

Ванди…

Муся і Олексій, затуляючи роти долонями, поква-

Вони вийшли на палубу.

пилися перебратися на інший бік корми і тут уже роз-

рядилися шаленим реготом.

Зовсім, зовсім не аристократичним.

* * *

— Отже, ви казали, що почерк вам знайомий… —

Вечір був тихий.

відсміявшись, нагадала Муся.

Вогні від вікон салону і спалахи кольорових ліхта-

— Нібито, — у задумі мовив Олексій; пробурмотів,

риків на верхній палубі, мов зграйки риб, стрибали

згадуючи своє: — Я тоді з розслідуванням до Лондо-

довкола бортів пароплава.

на потрапив…

У небі так само пірнали і виринали з хмар зірки. Лі-

— Ого! Непогано для простого околоточного!

нію обрію поглинула темрява — і здавалося, паро-

Олексій потупив очі, ковтаючи незаслужену обра-

плав висить у небі.

зу, і додав ніяково:

Муся і Олексій стояли, зачаровані цим видовищем.

— Ну, так… Була там одна справа… Так от, такий

— І навіщо я тільки плисти згодився! — почувся го-

самий слід був на трупі однієї посадової особи, що

лос з нижньої палуби. — Суцільні збитки! Ніхто не хо-

теж мала відношення до таємної документації. Силь-

че стригтися… П’ятнадцять карбованців асигнаціями!