Читаем i c66bbbbf7dda0d4b полностью

І про те, як оксамитовим баритоном процитував

служить імперія на користь тим, кого пошле на

щось дивне, романтичне, в унісон з прекрасною ма-

смерть?

ляркою мадам Такіхасі.

Чи не затьмарить їм мозок фальшивими гасла-

І про те, як узяв її під лікоть, а вона очі долу опус-

ми? Чи не зробить звичайним гарматним м’ясом

тила, ця манірна пані, фі!

заради своїх — імперських — амбіцій?!

Ні про що таке Муся не думала!

А скільки зрадників наплодить!

Дзуськи!

Скільки засліплених тими гаслами невігласів!

А думала Муся про почуте за картярським столом.

Скільки тих монстрів, що їх місіс Мері Шеллі «фран-

І про те, що людство поволі втрачає розум, якщо

кенштейнами» назвала!

готує такі от машини для знищення собі подібних.

Ох, знайти б і знищити!

І цілком вірила в те, що такі літаки й такі лайне-

Але — не можна ж. Якщо зараз не вийде такий

ри можливі. І що її, Мусі, святий обов’язок — запо-

лайнер виготовити, то потім усе одно не один інже-

бігти цьому злочину. А це означає знайти ті крес-

нер, то другий вигадає. І будуть вони злітати посе-

лення!

ред моря з велетенських човнів, аби бомбити узбе-

Знайти і…

режжя…

162

163

А вона, Муся, нічим завадити не зможе…

— Почекаєте мене?

За усіма цими роздумами не помітила, як за нею

Муся кинулася в каюту за… нотами. Відзначила,

крадеться чорна тінь.

що Олексія там ще немає, гнівно чмихнула…

Зупинилася.

Повернулася, коли шансоньє вже, очікуючи на неї,

Перехилилася через перила.

сидів за роялем.

Срібні бурунчики окантовували корму, немов ме-

Муся розгорнула перед ним сувій з нотами, поста-

реживо.

вила на пюпітр.

Тінь наблизилась — і одразу відсахнулася в темря-

Шансоньє посміхнувся спокусливо і глянув у сувій.

ву, лякаючись іншої тіні.

— Що це?

Муся здригнулася.

— Це ноти, а під ними — слова, — пояснила Му-

ся. — Тільки я не сильна в нотній грамоті. Та й слова

— Чарівна пані уночі блукає…

трохи дивні. Можливо, ви розберете?

Чого вона шукає в самоті?

Шансоньє взяв аркуші до рук, наблизив до очей,

На що вона так гірко нарікає?

Хіба на те, що поруч — все не ті…

щось замугикав собі під ніс:

— Те-е-ек-с… Слова записані латиною. Та-та-та… —

Муся озирнулася: перед нею стояв шансоньє.

проспівав перші такти і заглибився в текст: — «Пас-

Його біла сорочка світилася в темряві.

ту-ше, пас-ту-ше… Люб-лю тя до душі»…

— Ох, це ви?!

Проспівав ще раз, більш упевнено.

— Вибачте, якщо налякав…

І раптом гострим поглядом окинув зацікавлену

— Ну що ви, я саме думала про поезію, музику, —

Мусю:

поквапилася заспокоїти його Муся. — Тут так затиш-

— Де ви це взяли?!

но. І ці прекрасні рядки якраз до теми. Дякую.

Муся розгубилася:

— А хочете, я заспіваю лише для вас? — сказав

— Не можу вам сказати… А що?

шансоньє і кивнув за вікна салону. — Там уже всі роз-

— Господи! Це шукали понад триста років! — га-

ходяться, запалимо свічки…

рячково заговорив співак. — Єдиний романс, що

Він із надією поглянув на Мусю.

зберігся від Гербурта Яна Щасного!

Муся не відмовилась, рішуче взяла його під руку.

— Що? Кого?

— Добре, — сказала. — Тільки…

У Мусі перехопило подих.

Замислилась, і чудова думка спала їй на розум.

— Граф Ян Гербурт Щасний! Річпосполитський по-

— Тільки ви заспіваєте те, що я вас попрошу!

літичний і літературний діяч, власник Добромильсько-

Шансоньє чемно вклонився і повів її до салону.

го замку! Шістнадцяте сторіччя!

Там дійсно було вже порожньо, лишалися офіціан-

Він закрутив аркуші в руках, погладив їх, навіть

ти і прибиральники.

понюхав.

164

165

Щоки його палали.

Черодийку маєш,

— Схоже, вам невимовно поталанило!

Рядить їй не знаєш

Тобі з нею лихо,

Він поставив ноти на пюпітр.

Їй з тобов не тихо.

Гарячково почав перебирати клавіші тонкими паль-

цями.

Бивав то дідойко,

Коли мелодія нарешті увійшла в потрібне русло, до-

Мав ся хорошойко

дав до неї і слова:

Вовки ся бояли,

Череду минали.

— Пастуше, пастуше,

люблю тя до душі.

Та що ж нам чинити!

А що мені болі,

Терпіти, терпіти.

скажу ти доволі…

З Богом ся не бити…1

Рипнули двері, Муся озирнулася.

До салону нечутно увійшов Олексій. Муся зробила

Здавалося, що завмерли, дослухаючись, навіть

йому знак: мовчіть.

язички свічок.

Але шансоньє продовжував награвати і наспі ву-

— З Богом ся не бити… — луною повторив Олек-

вати:

сій.

— Панове, — гаряче прошепотів шансоньє, — бла-

— Черодийку маєш,

гаю: я мушу це переписати! Я включу цей романс

рядить їй не знаєш,

до свого репертуару! Благаю! Ви не уявляєте, яка це

Тобі з нею лихо —

унікальна річ!

їй з тобов не тихо…

Муся і Олексій перезирнулися.

Увірвав спів, захоплено обернувся до Муся і Олексія:

— Чим це унікально? — запитала Муся.

— Відчуваєте подих сторіч?! Це давній прикарпат-

— Унікальна сама людина, найвідоміший із роду

ський діалект… Неймовірно! Це — магія…

Гербуртів! Ян Щасний, поляк за походженням, на-

Він знову занурився в сувій, знову взяв акорди.

зивав себе русином. Був найосвіченішою людиною

Цього разу його голос залунав упевненіше, глибше.

свого часу, закінчив університет, подорожував Єв-

Так, що у Мусі мурашки забігали вздовж хребта і до

ропою, служив при цісарському дворі у Відні, знав ку-

самих п’ят:

пу мов. Став дипломатом. Був секретарем у польсько-

го короля Сигізмунда III Вази. Потім розчарувався

— Пастуше, пастуше,

Люблю тя до душі.

1

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии