Читаем i c66bbbbf7dda0d4b полностью

наш папуга!), а йому — бачте! — прихопило! Знаю,

заборгував?

в якому місці йому прихопило! Побіг до каюти крават-

— Так германець той, ірод! Рік тому я його в нашій

ку нову одягати!

крамниці бачила. Прийшов перстень замовити, а роз-

І заридала на повний голос:

платився лише чвертю від усієї суми. Я тоді ще Соло-

— Йой, Соломошо, на кого ж ти нас покинув? Я-я-як

моші сказала, — мадам Шток красномовно стисла

тепер жити будемо?!

перед носом Олексія кулак, — що не слід віддавати

184

185

такі коштовні речі за безцінь! А він: та то ж людина

Не було її і в каюті.

поважна — сам посол, віддасть! А виявилося по-моє-

Певно, хоче показати всю глибину своєї образи,

му: дзуськи віддав! Ну нічо, мені віддасть!

вирішив Олексій.

І мадам рішуче почала збивати перед люстер-

Ну, то нехай походить голодна!

ком копну волосся, провела пуховкою по червоному

обличчі.

* * *

— А розписка у вас є? — запитав Олексій, боячись,

що пані Шток дійсно піде діставати Айзена, як вона

…Муся відліпила закрижанілі долоні від металевих

сказала, «з-під землі».

дверей, в які час від часу безнадійно стукала, і вирі-

Не міг же він зізнатися, що той посол лежить в ку-

шила обстежити місцевість.

пі льоду разом із її бідолашним чоловіком.

Спочатку подумки налаштувалася на те, що видо-

— Розписка? — знітилася мадам. — Дійсно, тре-

вище буде зовсім неестетичним і досить моторош-

ба розписку знайти. А вона, певно ж, удома лиши-

ним. Порахувала до десяти і обернулася.

лася…

У напівтемряві побачила ліс обдертих коров’ячих

— Ну от і не поспішайте. Борг завжди за нею змо-

туш, що коливалися від руху пароплаву. З голів на під-

жете отримати. Або — через суд.

логу скрапувала густа червона кров.

— Через суд? — зраділа мадам Шток. — Це ви вір-

Муся підібрала спідницю і з острахом пішла в саму

но кажете. Я йому ще суд влаштую!

гущу цього лісу смерті.

Вона заспокоїлась.

Він був рясний і смердючий.

Олексій схилився над її рукою, цмокнув, зітхнув із

Муся натрапила на найменшу тушу, підсунула під

полегшенням і відкланявся.

неї ящик, встала на нього і, вже не дбаючи про чисто-

Тепер він знав те, за чим приходив.

ту свого одягу, з усієї сили підсмикнула коров’ячий

Треба було б негайно розшукати Мусю і продовжи-

труп догори. З горла туші висмикнувся великий гак, ти звіряти відбитки пальців: чи лишилося в каюті Ай-

туша з гуркотом впала на підлогу.

зена «вітання» від Соломоші. Тим більше що, вислухо-

Муся зняла гак з металевого кронштейну. Він був

вуючи мадам Шток, він непомітно поклав до своєї

липкий від крові.

кишені несесер небіжчика.

Але з такою зброєю в руках їй стало спокійніше.

Зовсім як Муся!

Муся сіла на ящик. Дослухалась.

Не даремно ж кажуть — з ким поведешся…

Рівно гудів мотор.

Задоволений собою, Олексій спустився до салону,

І більше — ані звуку.

де гості вже сходилися на обід…

Якщо хтось її зачинив, вирішила Муся, то рано чи

І почав виглядати Мусю.

пізно прийде по неї.

Але на обід Муся не з’явилася.

А вона… не здасться без бою!

186

* * *

Уся географія круїзної подорожі була б не точною,

якщо не звернути увагу на берег.

А від берега пароплав був надто далеко.

Берег якщо й виднівся, то такою собі зеленува-

то-синьою рельєфною смужкою — немов спина кро-

кодила, котрий спить, занурившись у воду.

Час від часу в хвилях поруч із цією «спиною» вигуль-

кували білі вітрила човнів чи коричневі черева шаланд.

А на самій «спині» зблискували тьмяними вогнями

віконця селищ і згасали в пустелі ще не обжитих при-

бережних урочищ.

Хвилі билися в чорні скелі, у кам’янисті узвишшя

і пінистими бурунами затікали у сховані від сторон-

нього погляду вузькі затоки.

В одній із таких заток двоє невідомих займалися

важливою справою: вантажились на невеличкий бар-

кас місцевого рибалки.

Один із них, старший, поглядав то на годинник, то

на горизонт.

— Здається, пора, — нарешті вимовив він, зверта-

ючись до свого молодшого товариша. — Проти ночі

пароплав має бути в точці зустрічі.

Він вийняв з-за пазухи карту, розправив її на лаві

и тицьнув пальцем у потрібні координати, позначені

хрестом, звернувся до провідника:

— Сюди довезеш?

Рибалка неохоче зазирнув через його плече.

— Надбавити варто, вельмишановний…

— Тобі що, мало заплатили? — гарячково сказав

молодший. — На новий човен вистачить!

— Е-е-е… — докірливо проспівав провідник. —

Ми так не домовлялися! Тут води небезпечні. Там

188

189

берегова охорона сновигає… Контрабандистів ви-

Чоловік видався їй знайомим.

стежує.

Наблизився.

— Що ж ви нам одразу, дорогенький, не сказа-

— Упізнаєш? — запитав він.

ли? — насупився старший.

Холодні і прудкі змійки пробіглися по всьому Муси-

— Та нема чого з ним церемонитись, Вітольде Ві-

ному тілі і міцним кільцем скрутили серце — не про-

кторовичу! — вигукнув молодший. — Я збігаю в се-

дихнути.

лище — інший не відмовиться!

— Бачу, що впізнаєш, — промовив Шнур. — Отже,

— Втратимо час, Володю! Суб’єкт чекати не бу-

не доведеться довго пояснювати. Пам’ятаєш, обіцяв-

де! — суворо сказав той, кого назвали Вітольдом

ся тебе порішити? От і почнемо…

Вікторовичем, і дістав з кишені шкіряне портмоне, Муся скочила, ховаючи за спиною руку з гаком,

вийняв кілька асигнацій, простягнув рибалці. — Стіль-

відступила.

ки вистачить?

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии