i c66bbbbf7dda0d4b

Довелося Іполиту зняти сіточку з голови і попряму-

якийсь посол? Я вже з усіма познайомилась — і ні-

вати за цим навіженим, який, мов пес, вів його кори-

якого посла не бачила.

дором, оглядаючись і щосили розмахуючи кліткою…

— І не могли бачити! — пошепки вигукнула Му-

ся, озираючись на двері. — Адже його у перший же

* * *

день убили.

— Накликала на вас біду… — говорила Муся, трима-

— Убили? Боже мій! — стисла її руку Ванда. — Як

ючи Ванду за руку.

таке могло статися? Хто? Не можу повірити… Так, тут

Та, закутавши дівчину ковдрою, сиділа на краю ліж-

дійсно небезпечно…

ка і вологим рушником витирала сльози з її обличчя.

Мусі сподобався її переляк. Ще б пак! Зацікавити, Муся важко дихала і тремтіла.

вразити таку жінку було не просто.

Перебування в крижаній камері давалося взнаки.

— Так, небезпечно, — сказала Муся. — Та й пан

— А за «чоловіка», тобто Олексія Богдановича, я не

Шток, гадаю, загинув не без чиєїсь допомоги.

серджуся, — слабо посміхнулася Муся. — Ми зовсім

— Благаю, не жартуйте так, — затремтіла сильні-

і не одружені…

ше за Мусю чарівна Ванда. — Така приємна подо-

— Тобто?

рож — і ось, на тобі! Навряд чи мої нерви зможуть та-

— Ну, не чоловік він мені, — залюбки почала пояс-

ке витримати. А у вас є хоч якісь докази?

нювати Муся. — Просто звичайний сищик. З Києва.

— Гадаю, скоро будуть, — поважно сказала Му-

Я його і не знала зовсім. А я з Санкт-Петербурга. Про-

ся. — Ми спочатку думали, що те все на ґрунті рев-

сто нам треба було якось на цей пароплав потрапити.

нощів. Або помсти. Або шантажу. Але то все маячня, А як потрапити, якщо місць немає? От і найнялися вас, побічний, так би мовити, ефект. Тут справи серйоз-

тобто гостей, розважати. Ролі виконувати. Аби веселі-

ніші. Політичні! Але про них я вам не можу розпо-

ше всім було їхати. Така вигадка капітана…

вісти.

— Оце так новина! — не втрималася від вигуку

— То й не треба! — ледь не благала перелякана

Ванда. — А навіщо ж вам це треба?

Ванда. — Але, гадаю, варто про це все сповістити на

Мусі так приємно було розмовляти.

берег, у поліцію! Вам удвох із цим не впоратись.

Тільки зараз вона відчула, як їй не вистачало до-

— Так, вірно… На берег… — кивнула Муся і хоті-

вірливого тихого жіночого спілкування — такого, яко-

ла було підвестися. — І татусеві телеграфувати…

го у неї ніколи не було.

Але Ванда лагідно вклала її на ліжко.

А тут з’явилася подруга. І не просто подруга — ря-

— Ви вся горите, люба, — сказала вона, поклав-

тівниця…

ши Муся руку на чоло. — І вам потрібний новий

200

201

одяг — погляньте на сукню. Зараз пошукаю для вас

Телеграфіст вправно вистукував повідомлення.

щось зі свого…

Іполит гнівно озирнувся на Жоржа, що плутався

Муся лише зараз звернула увагу на те, що її сук-

у нього під ногами.

ня розірвана і заплямована коров’ячою кров’ю.

І ще раз впевнено додав:

Ванда вийняла з шафи зелене кімоно:

— Мною знешкоджений… Підпис: Іполит Ши-

— Ось, переодягніться. А я сама сходжу до теле-

ряєв.

графіста: скажете, кому і що сповістити.

* * *

— Не залишайте мене! — вигукнула Муся.

— Не бійтесь, я скоро повернусь, — сказала Ван-

У каюті Мусі, де, як звісно, Мусі не було, а був лише

да. — А поки що випийте ось це.

Олексій Крапка, горіло кількох гасових ламп, під

Вона накрапала в склянку з водою краплі.

якими сищик усе ще вивчав аркуші з Мусиного са-

— Це вас заспокоїть.

квояжу.

Муся покірно випила ліки, з соромом помітивши,

Точніше, вже не вивчав, а, схилившись над білим

що її зуби торохкотять об край склянки.

папірцем, тер утомлені очі.

— От і добре, — сказала Ванда. — Я вам допомо-

— «На яшмових сходах біліє холодна роса. Промок-

жу, не хвилюйтеся. Я сходжу до радіорубки.

ли панчохи. Пливуть мовчазні небеса…» — у глибо-

— Так, так… Дякую… Це треба зробити негай-

кій задумі промовив він.

но… — впадаючи в теплу дрімоту, пробурмотіла Му-

І зачарувався мелодією рядків, від котрих по ка-

ся. — Зараз скажу вам адреси…

юті дійсно попливли урочисті важкі хмари, поглянув

І — зарилася головою в м’які пухові подушки…

у вікно, з жалем похитав головою і додав:

— «Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній пе-

* * *

чальний, — на тихій воді він тремтить і повільно

…У радіорубці кипіла робота!

згаса…»

Іполит Вікентійович бадьоро ходив із кутка в ку-

Місяць за вікном дійсно виглядав сумним.

ток маленького приміщення, диктуючи телеграфісту

— Лі Бо… — вимовив сищик.

текст телеграми.

Постукав пальцями по поверхні столу.

За ними дріботів Жорж, вловлюючи кожне слово

Пробурмотів:

відважного слідчого.

— Ось ми й зустрілися, пане Лібо… Довго ж я вас

— Санкт-Петербург. Четверте поліцейське управ-

шукав…

ління… — диктував Іполит Вікентійович. — Генера-

У наступну мить він уже скочив зі стільця, з три-

лу Гурчику. Так: Гур-чику. Пишіть так: мною впійма-

вогою оглядаючи порожнє Мусине ліжко.

ний і знешкоджений небезпечний злочинець Петро

Накинув сурдут, порився в своїй валізі.

Шнур. Так: Пет-ро Шнур!

Знайшов на дні револьвер…

202

203

* * *

— Хто ви? — хрипло прошепотіла Муся.

…У каюті запахло жасмином.

Ванда повільно накинула на плечі білу чоловічу со-

Крізь важкі примружені вії Муся побачила легку

рочку, неквапно підійшла до дівчини.

запашну хмаринку, що вилітала з круглого флакону