i c66bbbbf7dda0d4b

Муся смикнулася, спробувала підвестися, але

з парфумами, який тримала в руках Ванда, і з задо-

марно.

воленням вдихнула приємний аромат.

Побачила низько над собою біле обличчя з яскра-

Ванда сиділа в пелені цієї хмаринки, мов екзотич-

во-червоними вустами.

на пташка, повернута до Мусі спиною так, що дівчи-

— Тихо, тихо…

на бачила її обличчя в дзеркалі трельяжу.

Біле обличчя було так близько, що Мусі здалося,

Поставивши флакон на місце, Ванда скинула шов-

жінка зараз її поцілує і від того на чолі залишиться

ковий халатик, пройшлася до шафи, вийняла звідти

червоний слід.

вішалку з білою чоловічою сорочкою.

Але Ванда, схилившись, прошепотіла їй у саме вухо: Вона щось тихо наспівувала приємним мелодій-

— Друге креслення в тебе, чи не так? Або, точніше, ним голосом.

у нього?

Муся чула його немов крізь повітряну подушку, ко-

Муся зрозуміла, що ще кілька таких хвилин — і во-

тра несподівано утворилася довкола її голови, немов

на взагалі втратить можливість говорити: заспокійли-

крізь скло, ніби ця мелодія лунала звідкись із хвиль

ві краплі, певно, виявилися зовсім заспокійливими.

морських, що тихо билися в борт пароплава…

Зібравши всю волю на кінчику язика, вона виду-

шила з себе:

— Пастуше, пастуше,

— За що ви вбили Штока?..

Люблю тя то душі.

Ванда з посмішкою відсторонилася, відійшла, по-

А що мене болі,

Скажу ти до волі.

чала застібати ґудзики, усе ще посміхаючись Мусі

крізь зелене марево.

Черодийку маєш,

— Побачив мене, дурень. Зайшов до Айзена борг

Рядить їй не знаєш.

стягнути, — спокійно пояснила вона.

Тобі з нею лихо,

Їй з тобов не тихо…

Муся могла стежити за нею, хіба що рухаючи зі-

ницями.

І немов через цю повітряну подушку, крізь скло,

Ванда витягла з шафи креслення, згорнула його

крізь воду затьмареного зору Муся побачила чорного

і сунула за пазуху.

метелика, що мерехтів на вузькій оголеній спині тієї, Накинула шкіряний жилет, щільно застібнула на всі

кого вона вже не могла упізнати. Адже в очах двоїло-

ґудзики, поправила вузькі чорні брюки.

ся, дихання ставало уривчастим і не доносило ки-

Навіть у такому стані Муся зауважила, яка вона

сень за призначенням — туди, де пульсував мозок.

гарна в цьому піратському вбранні.

204

205

Ванда підібрала волосся під капелюх.

— Не варто було, Володю… Ми не бандити. У нас —

А потім зробила ще один рух, котрий пояснив Му-

місія, мета…

сі — але це вже було не суттєво — природу маленько-

Молодший витягнув із кишені білу хустку, ретельно

го отвору в шиї вбитого інженера Віктора Передері: витер руки, кинув у воду, відповів:

дістала зі скриньки крихітний прилад, схожий на арба-

— Не ображайтеся, вельмишановний Вітольде Ві-

лет, заряджений ампулою, сунула його до кишені…

кторовичу, але ваше покоління завжди так: крок

Помітивши розширені Мусині очі, посміхнулась:

уперед — два кроки назад! Завтра ж цей пролетарій

— Чудовий винахід моїх пращурів. Але ти помреш

міг нас здати!

не скоро і не боляче. Не бійся. Спочатку побачиш чу-

Він простягнув старшому пачку зібганих асигнацій: дові сни. Тобі сняться кольорові сни? Певно, що так,

— І гроші зекономили. Візьміть для партійної ка-

адже ти надто юна — молодим завжди сняться кольо-

си — ще згодяться.

рові… А ось за чоловіка твого липового я не пору чусь.

Старший поморщився.

Тут, — вона вказала на місце, куди поклала арбале-

— Беріть, беріть. Вони не пахнуть. Самі ж казали —

тик, — засіб міцніший…

висока місія, мета! Без крові не обійдешся.

Муся шалено смикнулась, замукала крізь зціплені

— І все ж таки, Володю, це негуманно…

судомою зуби.

— Негуманно посилати нас за кресленнями саме

— Ну-ну… — лагідно промовила Ванда. — Не ви-

сюди! Можна було б якось простіше…

трачай сили, дурненька…

— Не можна, — суворо відрубав старший. — Тут

І накрила її обличчя подушкою…

найбезпечніше. До того ж на березі креслення діста-

лося б німецькому резиденту. А ми їх візьмемо тут.

* * *

Добре, що суб’єкт повів подвійну гру і — на нашу

У чорній воді коливалися зірки і розчинялись, мов цу-

користь.

кор, у сяйві широкої місячної стежки.

Він знову поглянув на годинник:

Посеред неї так само коливався і потопав у світлі

— Він має бути тут за годину. Уночі пароплав став-

рибальський баркас.

лять на якір — для зручності пасажирів.

У ньому темними силуетами вимальовувалися

— Суб’єкт нам потрібен?

дві фігури.

Вітольд Вікторович зморщився і кивнув на воду:

Ледь помітною окантовкою мерехтів довкола бор-

— З ним, прошу, без подібних жартів!

тів баркасу червоно-водянистий слід.

— Милосердна ви людина, — посміхнувся молод-

Фігура, що належала ватажкові цієї команди, здій-

ший и додав, серйозно дивлячись опоненту в очі: —

няла руку до очей, приглядаючись до годинника, що

Ми підемо іншим шляхом! Терор, терор і ще раз терор!

сяйнув у темряві золотим ланцюжком.

Вітольд Вікторович докірливо похитав головою,

Докірливо похитала головою, вдивляючись за борт.

але нічого не відповів.

206

Море було тихим, далеко на чорному горизонті,

що зливався з ним, майоріли ледь помітні вогники

пароплава.

* * *

Олексій уже був на порозі, як з-за дверей почулися

кроки.

Вони прошелестіли, немов осіннє листя, що па-

дає на м’яку землю, але для його слуху цього було

достатньо.

Він вимкнув гасову лампу, швидким рухом згріб