i c66bbbbf7dda0d4b

щика, він почув, як заплюскотіла вода, підкоряю-

но кліпали засліпленими очима.

чись перевеслам.

— Наказую кинути зброю і здатися! Ви оточені! —

Вічний сором або смерть, подумав Крапка і, зі-

пролунав голос із гучномовця.

бравши останні сили, перевалився через перила…

Голос, до речі, дуже схожий на рев генерала Мат-

вія Івановича Гурчика…

Прожектори спрямували перехресне світло вго-

* * *

ру — це дало змогу побачити картину, гідну пензля

Усе ж таки велика сила — холодний душ!

Айвазовського, в цілому: біля баркасу і шлюпки сто-

Особливо якщо цим душем є холодні хвилі нічно-

яв великий поліцейський катер, на борту якого було

го моря.

зо десять озброєних військових.

212

213

Вітольд Вікторович кивнув Володі — мовляв, іще

Підбіг до Ванди і зовсім нечемно сунув руку їй за

одна ходка на каторгу в цій клятій імперії їм забезпе-

пазуху.

чена — і обидва покірно підняли руки догори.

Вийняв звідти якийсь предмет, сунув його до рота

Ванда криво посміхнулася, охайно склала весла

і… миттю кинувся туди, звідки його щойно витягли —

уздовж човна і гордо схрестила на грудях руки…

за борт.

Щосили замахав руками вбік пароплаву.

Генерал Гурчик тільки очима закліпав…

* * *

За пару хвилин усе скінчилося.

* * *

Троє затриманих сиділи в каюті поліцейського ка-

теру під пильним наглядом охорони.

Добре, що заколисані хвилями і насичені свіжим по-

На палубі метушився власною персоною генерал

вітрям гості пароплава не мали звички блукати опів-

Гурчик, вдивляючись у воду, бідкався і ледь не рвав

ночі коридорами круїзного лайнера.

на собі залишки пишної сивої шевелюри.

Інакше вони б побачили досить дивну картину, як,

Поліцейські снували довкола з ліхтариками, освіт-

залишаючи по собі мокрі закривавлені сліди, по чер-

люючи поверхню води.

воному килиму, ледь пересуваючи ноги, йде той, хто

— Ох, загинув хлопець! — причитав Гурчик. — Ди-

нещодавно вразив публіку своєю кмітливістю у фех-

віться краще! Це ж Крапка — наш агент із Києва!

туванні.

Поліцейські безтямно забігали уздовж борту.

Так, Олексій Крапка прямував до каюти прекрас-

— Усім — пірнати! — втративши терпець, наказав

ної Ванди Такіхасі саме в такому непристойному ви-

Гурчик. — Шкури спущу!!!

гляді: мокрий, зі скуйовдженим волоссям, без чобіт

Поліцейські знехотя почали стягувати з себе чоботи.

і краватки.

І пірнули б таки, якби…

Дійшовши, віддихався і з острахом прочинив две-

Якби за борт раптом не вхопилася рука — в син-

рі, а потім увалився досередини, ледь утримуючи рів-

цях і подряпинах, але цілком жива чоловіча рука.

новагу.

За рукою з’явилася голова — з раною на чолі і ма-

Роззирнувся.

ківці, але теж цілком жива.

На ліжку лежало тіло, голова якого була накрита

За рукою і головою, підтягнувшись, з’явилося ті-

подушкою.

ло — цілком живе тіло сищика Олексія Крапки.

Припавши до тіла, Олексій відкинув подушку.

Його втягнули на борт.

Так, це було тіло Мусі, яке мало не кращий вигляд, Гурчик було попрямував до сищика з розкритими

ніж він сам.

обіймами, але той, оминаючи генерала, кинувся до

Олексій зірвав зі стіни дзеркало, підніс до вуст на-

каюти, де сиділи ув’язнені.

парниці і завмер у тривожному очікуванні.

214

215

Відняв, роздивився ледь помітну хмаринку на без-

Поліцейські радо розбирали бокали.

доганно чистій амальгамі.

Муся, загорнута в плед, стояла за спиною батька,

Олексій підніс до вуст дівчини пляшчинку — влив

намагаючись не потрапляти йому в очі.

краплі.

Поруч скромно переступав з ноги на ногу Олек-

Муся, захлинаючись, конвульсивно проковтнула

сій — голова його була забинтована, немов у справж-

рідину.

нього героя.

Олексій вирішив почекати кілька хвилин.

Біля генерала маячив Іполит Вікентійович — сві-

За ці хвилини щоки Мусі порожевіли.

жий після доброго нічного сну, підтягнутий і ретельно

Крапка низько нахилився над обличчям Мусі, до-

зачесаний.

слухаючись до того, як її уривчасте дихання поволі ви-

— Дозвольте доповісти, ваше високосте! — радо

рівнюється.

звернувся він до генерала. — Злочинець Петро Шнур

Вирівнялося.

знешкоджений!

Більше не було до чого дослухатися!

— Так, так… — втомленим голосом промимрив ге-

Муся розплющила очі, каламутним поглядом оки-

нерал. — Я оглядав труп. Хвацько ви йому голову

нула Крапку і слабким голосом промовила:

скрутили. Одним рухом! Де навчилися?

— Довго ж ви змусили себе чекати…

Іполит Вікентійович кашлянув у кулачок.

Добре, що іронічне зауваження генерала не перед-

бачало пояснень.

* * *

Відійшов, позираючи вбік Мусі. Нехай вона підпа-

О шостій ранку, поза розкладом, пароплав іще стояв

дає під гарячу батьківську руку, а з нього досить.

на якорі посеред моря.

Муся дійсно сміливо підійшла до батька: якщо не

Довкола його бортів мирно погойдувалася, ося яна

зараз, то потім складніше буде порозумітися.

рожевим сонцем, дивна трійця: рибальський баркас,

— Таточку, я…

шлюпка і поліцейський катер.

Але говорити з неслухняної донькою на людях ге-

Гості спали.

нерал не схотів — знав, що все одно переконає.

Проте в салоні зібралися нові гості — непрохані,

Відказав суворо:

на чолі з генералом Матвієм Івановичем Гурчиком

— З тобою, голубонько, я вдома розберуся.

і всім складом його поліцейського війська, що так

І спрямував свій погляд на Олексія: