Як не померти на самоті

Чому так відбувалося? Лікарі реагували на рамки, в яких подавали умови. Ефект обмеження рамками — це тенденція оцінювати речі по-різному, зважаючи на їхнє представлення. Це стосується й оцінювання ризику хірургічного втручання, й того, як людина з розбитим серцем обирає, куди рухатися далі після закінчення стосунків.

Як на мене, саме такі рамки постають ключем до того, щоб упоратися з розривом: ви спроможні пришвидшити процес власного зцілення, змінивши рамки. Наприклад, зосередившись на тих заняттях, які раніше полюбляли, але занедбали, бо ваш партнер не надто від них фанатів (я детальніше розповім про це пізніше в цьому розділі). Річ у тому, що замість розглядати такі події як утрату та спустошення, вважайте їх досягненням, чимось, що розширить ваші можливості, тим, що в довгостроковій перспективі покращить ваше життя.

Тож вимикайте «Бріджит Джонс», чіпляйте на носа рожеві окуляри — і перетворюйте свято жалю до самого себе на радісну вечірку. У цьому розділі я запропоную вам чотири різні рамки, крізь які ви поглянете на ситуацію, та допоможу зрозуміти, що, коли ви із цим упораєтеся, перед вами відкриються широченні перспективи.

  Що відбувається з вашим мозком і тілом

Перш ніж ми візьмемося до рамок, я хочу пояснити, що відбувається у вашому мозку та вашому тілі, коли ви переживаєте розрив взаємин. Учені-фахівці в галузі взаємин, як-от Клаудія Брамбо та Р. Кріс Фрейлі, визначають розлучення (або те, що вони називають «розпадом стосунків») як «часто одну з найболісніших подій, які людина може пережити за своє життя».

Як я вже говорила, фахівчиня з фізичної антропології Гелен Фішер вивчає мозок закоханих людей. Один із її улюблених методів дослідження — фМРТ (функціональна магнітно-резонансна томографія) мозку. Позаяк фМРТ дає змогу зазирнути в голову людям, вона кладе в томограф людей на різних етапах взаємин, серед яких: пари, які нещодавно закохалися; ті, хто разом уже кілька десятиліть і досі глибоко закохані одне в одного; ті, хто переживають розрив стосунків.

Фішер із командою спостерегли, що відділ мозку, який має назву «прилегле ядро», активізується під час споглядання зображення коханої людини. Та сама частина мозку підлягає активізації, коли наркоман замислюється про чергову дозу. І вона також підлягає ураженню внаслідок розриву. Тобто під час розриву взаємин і відмови від наркотиків із мозком стається одне й те саме. Не дивно, що ми прагнемо й далі п’яніти від своїх колишніх. Тоді ну ж бо визнайте: у вас залежність від кохання.

Розлучення руйнує наші тіло, почуття та поведінку. Додайте крихітку самотності та чайну ложечку смутку — й отримаєте вбивчий коктейль зруйнованих взаємин. Фішер стверджує, що розлучення підвищують рівень кортизолу (гормону стресу), що, своєю чергою, пригнічує імунну систему та послаб­лює механізми подолання стресових ситуацій. У людей можуть виникати безсоння, нав’язливі думки, депресія, гнів і виснажлива тривога. Найнесподіваніше те, що вони також отримують низькі бали за тести IQ та гірше виконують складні завдання, що вимагають аргументації чи логічних роздумів. Трясця, виявляється, що люди, які переживають розрив взаємин, частіше вживають наркотики та скоюють злочини. Це стосується також і тих, хто сам попросив про розлучення (як кажуть дослідники — «ініціаторів»).

Я допомагала багатьом клієнтам пережити розрив взаємин. Одна з причин болісності розлучення полягає в тому, що мозок надзвичайно чутливий до втрат. А розрив стосунків — серйозна втрата. Це смерть уявного майбутнього з певним партнером. Ви переживаєте втрату того, що було, чого вже немає та чого вже ніколи не буде. Не дивно, що через неприйняття втрат ми робимо все можливе, щоб їх уникати.

Але є й гарні новини: психологи Елі Фінкель і Пол Іствік з’ясували, що «розлучення — це й близько не так погано, як здається» і, хай би якими щасливими були партнери у взаєминах, під час розлучення вони не часто страждають так сильно, як очікували.

За словами Ґері Левандовського, професора та колишнього завідувача кафедри психології Університету Монмута, ми більш витривалі, ніж нам здається. Учений досліджував групу людей, від яких варто було очікувати, що вони найбільше журитимуться через розрив взаємин: тих, хто пробув у тривалих стосунках принаймні кілька років, розлучився впродовж останніх кількох місяців і ще не знайшов нового партнера. Ми закономірно очікуємо, що більшість із цих осіб мають сприймати розрив стосунків як щось жахливе. Однак після спілкування Левандовського та його колег із цією групою вони виявили, що лише третина з них розцінюють розрив як щось негативне, тоді як близько 25 відсотків вважають його нейтральним, а 41 відсоток — позитивним.

Тож дозвольте нагадати вам заяложений вислів: «Це також мине». Те, що ви зараз відчуваєте, — тимчасове. Дивні реакції вашого організму (прощавайте, імунітет і сон!) зникнуть, біль ущухне, і ви подолаєте цей жахливий період.

Рамка № 1: зосередьтеся на позитивних гранях розлучення