Як Україна втрачала Донбас

Після перемоги Януковича на виборах Донецьк одразу ж став ареною протистояння між представниками команди президента («сім’єю») і людьми Ахметова–Колеснікова. Область вирішено було поділити у такий спосіб: губернатор — від Ахметова, голова облради — від Януковича. Швидко оцінивши нові реалії, Бобков зблизився з «сім’єю» і незабаром став одним із головних стовпів команди Януковича на Донеччині, адже в останнього не було такої довгої лави запасних, як у Ахметова. На знак подяки за підтримку Бобкову віддали сміттєвий бізнес. У той час вивезенням сміття у місті займалася компанія «Грінко Дон», але її швидко витіснили з Донецька, а на її місце зайшло підконтрольне Бобкову ТОВ «Громада». Та влада в місті, як і раніше, належала Ахметову. Бобков господарював лише в себе на Будьоннівці та у сусідній Пролетарці. Ці периферійні райони наче символізували ту периферію політичного життя, на яку був витіснений «Бобік».

На парламентських виборах 2012 року знову повернулася мажоритарна система, і Бобкову дістався 41‑й округ, який охоплював підконтрольні йому райони Донецька. Він легко виграв вибори на цьому окрузі і став депутатом парламенту, «намалювавши» собі 80% голосів. На тих виборах це був всеукраїнський рекорд серед мажоритарників.

У 2013 році Бобков розглядався командою Януковича як кандидат на заміну спікера Верховної Ради Володимира Рибака, який здавався «сім’ї» недостатньо жорстким. Але з якихось причин ця рокіровка так і не відбулася. Крах Януковича став сильним ударом для Бобкова. Після втечі президента та розвалу Партії регіонів нардеп опинився у вельми делікатному становищі. У Донецьку він перетворився на одного з генералів розгромленої армії, яка залишилася без верховного головнокомандувача. При цьому в Києві з’явився абсолютно ворожий «донецьким» уряд, а у рідному місті всім заправляв недружній ахметівський клан. В умовах нестабільності Бобков вирішив ставити на третю силу — проросійські угруповання. Розрахунок його полягав у тому, щоб осідлати протест, стати одним із спікерів на тему федералізації і за рахунок цього завоювати нові позиції. Для цього Бобков почав створювати у Донецьку угрупування «Оплот», основу якого склали «дружинники» Ігоря Мельникова та Олександра Захарченка. Павла Губарєва та його «Народне ополчення» Бобков вважав людьми свого давнього конкурента Миколи Левченка. Ймовірно, з цієї причини люди Бобкова з самого початку і конфліктували з «губарєвцями».

За словами людини, яка до війни працювала з Бобковим, Олександр Захарченко та Олександр Тимофєєв (права рука Захарченка та фактично друга людина у «ДНР» до вересня 2018 року) були знайомі з нардепом і співпрацювали з ним задовго до війни. Підтвердити або спростувати цю інформацію складно. Однак у тому, що в березні 2014 року майбутній ватажок сепаратистів уже був знайомий з Олександром Бобковим і працював у його інтересах, жодних сумнівів немає.

Сам Бобков не приховував своїх зв’язків із Захарченком, Мельниковим та Тимофєєвим. В одному зі своїх інтерв’ю, яке вийшло у 2016 році на донецькому сайті «Комитет», він визнавав, що кілька разів зустрічався з Захарченком і допомагав його збройному формуванню.

«Я душею і всім серцем підтримав протестувальників у рідному місті, і, я думаю, моя зустріч з Олександром Захарченком та Тимофєєвим була закономірною. Тому на першій зустрічі з хлопцями на площі під час мітингу ми домовилися регулярно зустрічатися — або я їх знаходив після приїзду, або вони приїжджали до мене додому, і ми обмінювалися думками щодо подій. Я надавав посильну допомогу протестувальникам у Донецьку», — розповідав Бобков.

19 березня Бобков разом із представниками проросійських рухів Донецька провів прес–конференцію у готелі «Шахтар Плаза», в ході якої закликав до проведення референдуму про федералізацію та надання Донбасу регіональної самостійності. Разом із Бобковим за одним столом сидів представник організації Олександра Ходаковського «Патріотичні сили Донбасу», а в залі серед журналістів за ходом конференції мовчазно спостерігали тоді ще нікому не відомі Тимофєєв та Захарченко.

Бобков звернувся до нової української влади із закликом виконати вимоги проросійських мітингів. Що конкретно вимагали на цих мітингах — зрозуміти було не можливо. Тому Бобков сам склав список, в якому інтерпретував заклики, що лунали на вулицях, так, як йому це було потрібно. Бобков вимагав, щоб губернатора Донецької області не призначали з Києва, а вибирали на місці, щоб Верховна Рада терміново ухвалила закон про місцевий референдум, а також статусу другої державної для російської мови.