Як Україна втрачала Донбас

«Будьоннівка» вважалася одним із найбільш кримінальних районів Донецька На рахунку угруповання Немсадзе, яке походило звідти, було кілька десятків трупів. Широку популярність здобув і ще один виходець із цього району — Михайло Ляшко, відомий як «Міша Косой». Самому Бобкову приписували причетність до кількох гучних убивств, серед них — глави райкому КПУ у Будьоннівському районі Іллі Морозова 72-річного пенсіонера живцем спалили у власній квартирі напередодні виборів у 2006 році — невідомі кинули йому у вікно коктейль Молотова

З середини 2000‑х Олександр Бобков уже контролював Будьоннівський та Пролетарський райони, в яких устиг обзавестися бізнесом та приватизувати деякі цінні активи. Але цим ареалом інтереси Бобкова не обмежувалися. Його мета була набагато більш амбітною — він мріяв підім’яти під себе весь Донецьк та стати мером міста Близькі до Бобкова люди розповідали, що його надзвичайно надихав приклад Януковича Бобков був людиною такого ж складу — великий, недорікуватий дядько з кримінальним загартуванням, класичний «господарник». Дивлячись на Януковича, він розумів, що на Донбасі такий типаж користується попитом, і розраховував злетіти на самий верх. Але здійснитися цим планам заважали інтереси негласного господаря Донецька — Ріната Ахметова, у якого вже був свій мер, і який не збирався змінювати його на Бобкова.

«У «Бобіка» була ідея–фікс — пост мера Донецька, — розповідав Владислав Дрегер. — Був період, коли мер Донецька Олександр Лук’янченко серйозно хворів і не хотів іти на новий термін. Однак Рінат Ахметов наполіг, щоб він усе–таки пішов на вибори. Бобков знав про цю ситуацію, вичікував і розраховував стати мером замість Лук’янченка. Готуючись до цього, він домігся свого призначення на пост голови Донецької міської організації Партії регіонів. Формальне рішення про висунення кандидата на пост мера Донецька від ПР мала ухвалити міська партійна організація, і тому Бобков застовпив пост її голови як гарантію свого майбутнього мерства. Тоді стався один курйозний випадок. У 2005 році Борис Колесніков трохи посидів у СІЗО і після звільнення намагався, про всяк випадок, менше перебувати в Україні. Його сім’я жила в Москві, сам він теж більшу частину часу проводив у Росії. У 2006 році в Україні були місцеві вибори, напередодні яких Бобков пішов на відкритий конфлікт із людьми Ахметова. На міській конференції ПР він, користуючись відсутністю Колеснікова, за своїм бажанням затвердив список кандидатів до міської ради. На початок цього списку Бобков поставив своїх людей, а в кінець — людей діючого мера Лук’янченка (читай — Ахметова та Колеснікова). Себе ж Бобков висунув кандидатом у мери Донецька від ПР.

Лук’янченко перелякався того, що відбувається. Він кинувся телефонувати Колеснікову, який тоді був якраз в аеропорту. Колесніков терміново приїхав на конференцію вже після того, як вона закінчилася, і зажадав переголосувати результати. У підсумку список перевернули з ніг на голову, і люди Лук’янченка знову опинилися в перших рядах. А Бобков так і не був затверджений кандидатом на пост міського голови».

Бобков був ображений таким ставленням. Він добре проявив себе на виборах 2004 року у Донецьку, коли працював на результат Януковича на своєму окрузі, і вважав, що має отримати за це нагороду.