Як Україна втрачала Донбас

Акція закінчилася мирно, але розлютила сепаратистів. Жовто–блакитні прапори порушували вибудувану ними композицію, в якій не було місця українському Донецьку. Прихильники Росії стверджували, що Донбас майже поголовно виступає проти України, що весь регіон в єдиному пориві бажає приєднатися до РФ, але багатолюдна проукраїнська акція спростовувала ці твердження. І хоча мітинг прихильників України був менш грізним та гучним, ніж сепаратистські акції, ігнорувати його все ж було не можливо.

У той момент у середовищі сепаратистів ще існувала впевненість, що Путін може ввести на Донбас «зелених чоловічків», якщо показати йому відповідну картинку тотальної підтримки Росії. Мітинг за єдність України руйнував цей задум. І ефект від нього був би набагато більшим, якби проукраїнські акції хоча б морально, на словах, підтримала місцева влада. Але донецька влада український мітинг проігнорувала. Мер міста, депутати міської та обласної рад вдали, що акції на підтримку єдності України не було. Ніхто не прийшов, не виступив, не висловився проти розколу країни. Так само сотні прихильників України були проігноровані владою і в Луганську, де депутати відкрито встали на бік сепаратистів та виступали на їх мітингах.

13 березня у Донецьку відбулося перше серйозне зіткнення між прихильниками України та Росії, яке закінчилося побиттям українських активістів та вбивством члена партії «Свобода» Дмитра Чернявського. Напередодні сепаратисти у соціальних мережах відкрито закликали до насильства і погрожували напасти на український мітинг, однак ані влада, ані правоохоронці не зробили нічого, щоб запобігти кровопролиттю. Українські активісти до останнього сумнівалися, чи варто йти на акцію, але у підсумку вирішили не скасовувати мітингу. Адже скасування означало б, що український Донецьк здався і погодився з курсом на розкол країни.

Побоїще сталося на площі Леніна і було першим подібним інцидентом у новітній історії міста. В той день у Донецьку вперше з’явилися озброєні бойовики з ножами, битами та арматурою, які почали бити і калічити прихильників України, намагаючись завдати людям максимально важких травм.

Сили були не рівні. Українська сторона не була готова до збройного протистояння, міліція при цьому практично не втручалася у події і не докладала зусиль, щоб захистити беззбройних людей.

Жорстоке побиття донеччан і вбивство українського активіста, який прийшов на мирну акцію без зброї, стало шоком для міста. До цього на мітингах у Донецьку іноді билися, але не вбивали. Для виправдання власних жорстоких дій проросійська сторона одразу вдалася до вже випробуваного прийому — оголосила українських активістів приїжджими націоналістами з інших регіонів. Те, що загиблий Дмитро Чернявський був уродженцем Донецької області, нікого з них не збентежило.

Кривавий погром загострив протиріччя у рядах «народних ополченців». Оточення Губарєва було налякане тим, що трапилося, і поклало відповідальність за організацію заворушень на Роберта Доню.

«Користуючись відсутністю Павла, деякі радикальні елементи та провокатори, прикриваючись його ім’ям, намагаються взяти протест на себе і вести його у бік погромів та руйнувань. Павло ніколи не ставив нам таких завдань. Ми не нацисти, ми не руйнуємо своє місто, ми не вбиваємо людей. Я зв’язалася з організатором Робертом Донею. Він сказав, що він вийшов із наших рядів, із «Народного ополчення Донбасу». Тепер у нього своя організація. І всю відповідальність за проведення цих заходів він бере на себе», — заявила Катерина Губарєва у своєму відеозверненні.

По гарячих слідах прокоментував події ще один добре відомий тепер персонаж — Олександр Ходаковський, на той момент — командир донецького підрозділу СБУ «Альфа».

Ходаковський дав інтерв’ю, в якому поклав усю відповідальність за те, що трапилося, на міліцію. Правоохоронців він звинуватив у халатності та бездіяльності.