В інтерв’ю кореспонденту Олександру Коцу лідер «луганських партизанів» Валерій Болотов (на той момент він ще не називав свого імені і давав інтерв’ю у масці) розповів, що вирішив піднятися на захист своєї землі тому, що Київ нібито надіслав до Луганської області кілька сотень бойовиків «Правого сектору». Ця інформація, як і десятки інших подібних заяв, була відвертою брехнею, проте такі нехитрі прийоми давали потрібний ефект і допомагали лякати населення та залучати його на свій бік. Болотов заявив, що збирається боротися за надання Луганській області статусу суб’єкта федерації у складі Росії або України за умови, якщо Україна сама стане федерацією.
У своєму наступному ролику «партизани» зажадали від українського уряду скасування майбутніх президентських виборів на Донбасі та призначення конкретної дати референдуму про федералізацію до 5 квітня. Інакше вони погрожували підняти збройне повстання 6 квітня.
«Ми вимагаємо скасування президентських виборів і призначення конкретної дати референдуму щодо Південного Сходу. У разі невиконання наших вимог до 5 квітня 2014 року, 6 квітня буде піднята Народна армія Південного Сходу. Ми оголошуємо повну народну мобілізацію всіх, хто готовий відстоювати свої права на життя і свободу. У разі невиконання наших вимог оголошуємо збір народного ополчення на центральних площах своїх міст 6 квітня з 10 до 12. При собі мати документ, що засвідчує особу, добовий пайок, будь–яку особисту зброю та засоби індивідуального захисту. Просування в обласні центри проводиться організованою колоною», — говорив Болотов у черговому зверненні «луганських партизанів».
17 березня в інтернеті з’явилося перше публічне звернення іншого відомого в майбутньому лідера бойовиків Олексія Мозгового (контролював Алчевськ та його околиці, був убитий у 2015 році). Відеозвернення було записане в сквері біля будівлі Луганської ОДА, на тлі слогана «Україна, Росія, Білорусь — Свята Русь». Мозговий із самого початку не приховував свого обличчя і звернувся до «своїх земляків зі східного регіону»:
«Досить сидіти по домівках, досить думати, що за вас хтось щось зробить. Не бійтеся за свою шкуру, бійтеся за свою честь… Виходьте на вулиці і вимагайте, за вас ніхто нічого не зробить. — Він говорив про те, що «недоброзичливці» дали шанс, який не можна втрачати. — Я вибираю Росію, я — за Росію».
Тему про партизанські загони оперативно підхопили російські пропагандистські ЗМІ. На телеканалі «Росія» вийшов сюжет, у якому «лідер загону» розповідав, що має 300 автоматів, протитанкові гранатомети та планує палити техніку противника. Противниками при цьому називали «радикалів із бандформування «Правий сектор».
Дії правоохоронців у Луганську навесні 2014‑го залишаються мало зрозумілими і до сих пір. За яким принципом співробітники СБУ обирали, кого слід затримувати, а кого ні — з’ясувати так і не вдалося. Чому спецслужби майже відразу затримали Клінчаєва та Харитонова, але при цьому не чіпали комуністів Чаленка та Хохлова, які робили рівно те ж саме, що і їхні заарештовані соратники, — загадка. Втім, головні події у Луганську були ще попереду. І вирішальну роль у них належало зіграти людям, чиї імена до квітня 2014‑го були нікому не відомими.
ХАОС ТА НАСИЛЬСТВО
Арешт Павла Губарєва не привів до припинення антиукраїнських виступів у Донецьку, але помножив хаос та плутанину в рядах донецьких сепаратистів. Соратники Губарєва почали боротися одне з одним за право очолити проросійський рух у місті. Крім того, поряд із «Народним ополченням Донбасу» почали виникати інші угруповання зі своїми ватажками. Українська держава майже не втручалася у ці події. У цей період вона вже фактично не виконувала на Донбасі своїх функцій, і ситуація була відпущена на самоплив.