Як Україна втрачала Донбас

Цей епізод наочно продемонстрував, навіщо регіонали створювали організації, подібні до «Луганської гвардії». У потрібний момент від них можна було дистанціюватися та перекласти на них відповідальність за всі незаконні дії. Але єдиного центру координації акцій протесту не було, і монополія верхівки місцевої Партії регіонів на регіональну політику була зруйнована. Процес тривав за рахунок підтримки інших антиукраїнськи налаштованих сил.

15 березня окружний адміністративний суд заборонив проведення будь–яких мітингів у Луганську аж до 30 березня 2014 року. Однак уже наступного дня сепаратисти абсолютно вільно організували у самому центрі міста так званий «народний референдум». На центральній площі було встановлено намет руху «Молода гвардія», в якому людям пропонувалося проголосувати «бюлетенями» за федералізацію і вступ до Митного союзу. Організацією «народного референдуму» займалася відома у вузьких колах луганчанка Ірина Готман — людина з орбіти народного депутата від ПР Володимира Струка. В інтерв’ю журналістам Готман стверджувала, що не порушує українського законодавства, бо подала заявку на проведення соціологічного опитування.

Місце заарештованого «народного губернатора» Харитонова на короткий час посів депутат обласної ради від КПУ Юрій Хохлов, який, не зважаючи на заборону суду, також організовував у Луганську 16‑го і 23 березня проросійські мітинги під прикриттям «депутатського прийому громадян».

У ці буремні дні в Луганську виникло ще одне цікаве формування під назвою «Луганська самооборона», що відрізнялося від інших подібних організацій. Його творцем був бізнесмен Сергій Корсунський, який стверджує, що співпрацював з українською владою і намагався взяти під контроль проросійський рух Луганщини у квітні 2014 року. Коли стало ясно, що зробити це не вдається, Корсунський виїхав із Луганська на підконтрольну Україні територію.

«Луганська самооборона» позиціонувала себе як помірно проросійська організація, яка проголошувала головною своєю метою підтримку порядку на вулицях. Насправді ж, «самооборона» складалася зі звичайних «тітушок», які працювали за гроші і були готові виконувати поставлені завдання. В інших проросійських формуваннях одразу відчули недобре і запідозрили, що «самооборона» веде подвійну гру. У «Луганській гвардії» самооборонців почали називати «Правим сектором», між організаціями відразу виник конфлікт.

Лідер «самооборони» Дмитро Волосовим в інтерв’ю луганським журналістам 15 березня підкреслював, що його люди не мають відношення до «Луганської гвардії», а захоплення «гвардійцями» адміністративних будівель називав «провокаціями»:

«У нас мета — це порядок на вулицях, а не референдуми, прапорці, захоплення та інші речі, якими займається «гвардія». Днями у нас був із ними конфлікт. Четверо гвардійців, будучи п’яними, спробували залізти до нас у намет. Зав’язалася «бесіда». На шум прийшли міліціонери… Ну, ми і допомогли міліції їх затримати. Трьох скрутили, один утік. Уже шукають. Коли вони «ІРТУ» захоплювали, ми теж проти були. Хотіли піти захищати, але потім би про нас сказали, що ми Ландика (власник телеканалу. — Авт.) охороняємо, тому ми не пішли, стояли тут, біля адміністрації», — розповідав він.

Волосович обіцяв боротися проти масових заворушень, не допускати нападів на прихильників Майдану і навіть заявив, що готовий воювати з росіянами, якщо ті «прийдуть із війною». Така заява явно йшла врозріз із загальним настроєм проросійського руху, в якому з росіянами ніхто воювати, звичайно, не збирався. 22 березня члени «Луганської самооборони» побилися з представниками «Луганської гвардії» і розгромили наметове містечко «гвардійців». Після цього «гвардійці» назвали Волосовича та його людей «найманцями київського режиму». Видання Луганської обласної ради «Наша газета», описуючи цей конфлікт, відверто встало на бік «Луганської гвардії».

Сергій Корсунський стверджує, що деякі проросійські угруповання Луганська були готовими співпрацювати з українською владою і відмовитися від сепаратистських гасел, але влада у Києві не використала можливості домовитися з ними, оскільки погано розбиралася в місцевій специфіці, не дослухалася порад і заарештовувала не тих, кого насправді слід було заарештовувати.