Як Україна втрачала Донбас

Акція протесту справді виявилася масштабною. Проти чинної влади об’єдналась як проросійська, так і прозахідна опозиція. Крім СПУ, БЮТ та «Нашої України» у демонстрації брали участь і комуністи. 16 вересня на Європейській площі зібралося 20 тисяч осіб, які вимагали відставки Кучми. Після мітингу учасники акції рушили маршем до будівлі Адміністрації президента, щоб вручити йому резолюцію мітингу, проте на підході до АП опозиціонерів зустрів міліцейський кордон, який не пропустив людей до будівлі. Протестувальники почали встановлювати в урядовому кварталі намети, але влада вирішила діяти жорстко. У ніч із 16 на 17 вересня наметове містечко було зачищено силами міліції.

Мітинги продовжилися за тиждень — 24 вересня. У цей день знову відбулися зіткнення мітингувальників із силовиками біля будівлі АП. Пізніше події осені 2002 року у пресі назвали «репетицією Майдану». Акція «Повстань, Україно!» справді змусила владу неабияк понервувати. Майже всі українські телеканали у той момент були підконтрольними Адміністрації президента і висвітлювали акції протесту вкрай однобоко. Протестувальників зображували екстремістами та радикалами. Представники влади звинувачували опозицію у спробі державного перевороту.

Із заявами на підтримку президента виступили також і призначені Кучмою голови обласних адміністрацій, переважно з південних та східних областей. Із найбільш жорсткою заявою виступив очільник Донецької ОДА Віктор Янукович.

«Я б хотів сказати ще про одне — про нашу позицію у зв’язку з підготовкою, не побоюся цього слова, повзучого державного перевороту, рушійною силою якого є політичні невдахи. Така позиція веде не політику творення, а політику знищення, заручником якої стає весь народ. Я думаю, що настав час поставити просте запитання: а хто їм дав право шантажувати всю країну? І я думаю, що терпець може урватися, і дуже скоро», — заявив губернатор Донеччини.

Заяву Януковича українські телеканали показали у новинах. Критика та погрози на адресу опозиції лунали також із вуст депутатів Донецької та Луганської обласних рад. Зокрема, луганські депутати опублікували звернення, в якому пообіцяли перешкоджати акціям опозиції, а також закликали президента Кучму та керівників усіх гілок влади «рішуче припинити протиправні дії організаторів акції».

«Ми, депутати Луганської обласної ради, попереджаємо лідерів акції «Повстань, Україно!», що зробимо все, щоб вашим діям було дано законну відсіч. Не намагайтеся виступати від імені народу. Він сам визначиться у своїй позиції», — говорилося в заяві.

Утім, більш цікавим був інший фрагмент документа, в якому читалася погано прихована загроза.

«Якщо справа дійде до реалізації проголошених вами вимог — повного розриву всіх відносин з Росією, — обов’язково знайдуться політичні сили, здатні поставити питання інакше — про приєднання України до союзу Росії та Білорусі, і вирішити його шляхом проведення референдуму», — попереджала Луганська обласна рада.

Про які саме «політичні сили» йшлося, стане зрозуміло за два роки, на з’їзді у Сєвєродонецьку, де Луганська обласна рада відкрито підтримає сепаратистські заклики до розколу України.

ПРЕМ’ЄР ІЗ ЗОНИ

На початку 2000‑х Леонід Кучма вляпався у цілу низку неприємних історій, які знищили його репутацію на Заході. Убивство журналіста Георгія Гонгадзе, скандальні записи майора Мельниченка, інформація про начебто продаж радарних систем «Кольчуга» Іраку в обхід санкцій — усе це зробило українського президента токсичним для лідерів країн першого світу та поклало кінець так званій «багатовекторності». Якщо до 2002 року Україна примудрялася зберігати добрі відносини як з Росією, так і з Заходом, та навіть планувала подати заявку на вступ до НАТО, то після інциденту з «Кольчугами» про ці плани довелося забути.