Як Україна втрачала Донбас

«Якщо ми на осінній сесії розглянемо цей законопроект, то вже з нового року у регіонах будуть вибудовуватися інші відносини. Не буде обласних державних адміністрацій, будуть обласні виконавчі комітети, будуть районні виконкоми. Ви вже будете вибирати керівників. І вже керівники нестимуть відповідальність перед своїми виборцями. А вертикаль виконавчої влади ми будемо вибудовувати, і наші відносини з регіонами будуть партнерськими, — розповідав Віктор Янукович. — Зараз ви на руки отримаєте закон про місцеве самоврядування, який дасть вам можливість формувати регіональну політику. Ухвалювати законодавчі акти тут у регіоні, регіональні закони, ті закони, за якими житимуть регіони».

Але реалізувати цей задум Януковичу та його команді так і не вдалося. 2007 рік виявився для «донецьких» невдалим. Навесні президент Віктор Ющенко розпустив парламент, а восени на позачергових виборах несподівано високий результат показала партія Юлії Тимошенко. За підсумками перевиборів Янукович втратив посаду прем’єра, а Тимошенко очолила Кабмін.

Перехід регіоналів в опозицію знову загострив федералістську риторику. Заклики до зміни державного устрою і скасування унітаризму озвучували всі головні спікери ПР, а також численні карликові громадські організації, що фінансувалися регіоналами.

«Свого часу ми сказали, що наша держава складається з різних територій, різних регіонів — різних за ідеологією, історією, економічним потенціалом, вкладом в економіку країни. І це добре, але це слід враховувати. У цій ситуації саме федеративний устрій для України є найбільш оптимальним варіантом. Я б сказав — єдино правильним… Усі крики про єдину та неподільну Україну ховають за собою тільки прагнення правити одноосібно та нав’язувати всім свої уявлення про належне і краще», — казав в інтерв’ю сайту «КИД» у липні 2008 року перший заступник голови фракції ПР Олександр Єфремов.

У 2008 році регіонали вирішили провести другий Сєвєродонецький з’їзд. На відміну від попереднього заходу у Льодовому палаці, новий з’їзд був уже не стільки грою м’язів, скільки піаром та тролінгом опонентів. Віктора Ющенка тоді вже ніхто не боявся. Наближалися чергові президентські вибори, і головним завданням команди Януковича було максимально мобілізувати свій базовий електорат до початку 2010 року.

Другий з’їзд став лише блідою копією першого. Відвертих закликів до сепаратизму на ньому вже ніхто не робив. Найяскравіші оратори, які відзначились у 2004 році радикальними заявами, більше не виступали. Борис Колесніков мовчки сидів у залі, Раїса Богатирьова навіть не приїхала. Росію цього разу представляв депутат Держдуми Костянтин Затулін, який заявив, що вважає Луганськ та Сєвєродонецьк частиною своєї батьківщини. Головною темою з’їзду була вже не федералізація, а «утиск російської мови» та «насильницька українізація».

«По всьому периметру Льодового палацу виставлено подвійний кордон міліції, будівлю двічі перевірено на наявність вибухівки, правоохоронні органи працюють у посиленому режимі. Сєвєродонецьк‑2 проходить в умовах безпрецедентних заходів безпеки, для участі у з’їзді сюди з'їхалися майже чотири тисячі депутатів з усієї України… Одна з головних проблем — стан російської мови в Україні», — так починався сюжет Першого каналу РФ про другий Сєвєродонецький з’їзд.