Ярмарок суєти

Якої ваги надає кожній старій дамі банківський рахунок Як ніжно ми дивимося на її вади, коли це наша родичка (дай боже кожному читачеві з десяток таких!), якою вона здається нам доброю і ласкавою! Як усміхається молодший партнер фірми «Гобс і Добс», ведучи її до прикрашеної ромбами карети, на козлах якої височить огрядний, хворий на задуху візник! Як ми вміємо, коли вона приїздить до нас у гості, знайти нагоду ознайомити своїх друзів з її високим становищем у світі! Ми, наприклад, кажемо (і цілком щиро) : «Хотів би я мати чек на п’ять тисяч фунтів, підписаний міс Мак-Віртер».— «Ну, для неї це дрібниця»,— додає ваша дружина. «Вона моя тітка»,— спокійно й трохи неуважно відповідаєте ви, коли приятель питає, чи міс Мак-Віртер, бува, не ваша родичка. Дружина весь час посилає їй якісь дарунки на доказ своєї любові, а маленькі дочки без кінця плетуть для неї торбинки, подушечки й килимки на стільчик під ноги. Як весело налає вогонь у приготованій для неї кімнаті, коли вона приїздить у гості, хоч ваша дружина застібає свій корсет у нетопленій спальні! Поки вона гостює, у вашому домі чисто, святково, тепло, весело й затишно, як ніколи. Ви самі, любий мій, забуваєте поспати годинку після обіду й раптом стаєте палким аматором вінта (хоч завжди програєте). А які у вас смачні обіди: щодня дичина, мальвазія й мадера, різна риба просто з Лондона. Навіть челядь на кухні має нагоду скуштувати цього достатку, бо поки там обідає огрядний візник міс Мак-Віртер, пиво чомусь стає міцніше, а цукор і чай у дитячій кімнаті (де їсть покоївка міс Мак-Віртер) і «загалі ніхто не контролює. Так воно буває чи ні? Я звертаюся до середніх прошарків суспільства. О сило небесна! Хотів би я, щоб ти послала мені стару тітку, незаміжню, з каретою, прикрашеною ромбами і накладкою ясно-брунатного кольору. Які торбинки виплітали б їй мої дочки, і як упадала б коло неї моя Джулія! О прекрасне видиво! О нездійсненна мрія шаленця!

Розділ X

МІС ШАРП ЗДОБУВАЄ ДРУЗІВ

Коли Ребека опинилася в такій симпатичній родині,— ми на попередніх сторінках змалювали її портрети,— вона, за її ж таки словами, визнала за свій обов’язок сподобатися своїм благодійникам і будь-що здобути їхню прихильність. Кого б не розчулило таке почуття вдячності в беззахисної сирітки! І якщо навіть тут було трохи розрахунку й самолюбства, то хто ж заперечить, що її корисливість цілком виправдана? «Я не маю нікого на світі,— міркувала ця самітна дівчина,— і можу сподіватися тільки на те, чого сама доб’юся. Коли в тієї рожевощокої дурепи Емілії, від якої я вдвічі мудріша, десять тисяч посагу і забезпечене становище, то бідна Ребека (хоч я й куди стрункіша за неї) може розраховувати лише на себе саму та на свій розум. Що ж, побачимо, чи завдяки розумові я не досягну почесного місця і чи одного чудового дня не доведу Емілії, що я справді краща за неї. Не тому, що я не люблю сердешної Емілії, ні, хто б міг ворогувати з такою безневинною, ласкавою істотою. А все ж чудесно було б діждатися того дня, коли я посяду вище за неї місце в світі. А власне, чому б і не діждатися?» Так наша романтична приятелька змальовувала собі своє майбутнє. І ми не повинні обурюватися, що постійним мешканцем її повітряних замків був чоловік. Бо про що ж мріяти дівчатам, як не про чоловіків? А хіба їхні любі матусі думають не про те саме? «Я мушу сама справлятися за матусю»,— переконувала себе Ребека, з болісною досадою згадуючи свою невдачу з Джозом Седлі.

Отож вона мудро надумала влаштуватися в родині Королевиного Кроулі зручно й надійно і з цією метою вирішила заприятелювати з усіма тими, хто міг би стати їй на заваді.

Оскільки леді Кроулі не належала до тих осіб, навіть більше, була така байдужа і безхарактерна, що з нею ніхто не рахувався у її власному домі, Ребека скоро збагнула, що можна не запобігати в неї ласки, та й, щиро кажучи, не могла б її запобігти. В розмові зі своїми ученицями вона звичайно називала міледі «бідною матусею» і хоч виявляла до неї всі ознаки холодної ввічливості, розважно звертала основну увагу на інших членів родини.

Щодо дівчаток, яких вона відразу прихилила до себе, її метод був зовсім простий.