Ярмарок суєти

Але не тільки грою в триктрак маленька гувернантка прихилила до себе господаря замку. Вона знаходила й інші способи бути йому корисною. З невичерпною терплячістю перечитала всі його судові папери, якими ще в Лондоні сер Пітт обіцяв розважити її, і сама зголосилась переписувати його листи, спритно міняючи в них орфографію, відповідно до тодішніх правил. Вона почала цікавитись геть усім, що стосувалось маєтку, ферми, парку, городу й стайні і виявилася такою приємною супутницею, що баронет рідко тепер гуляв після першого сніданку без неї (і, звичайно, дітей). Ребека радила йому, котрі дерева підрізати шпалерами, котрі грядки перекопати, що вже треба зібрати з городу, котрих коней запрягти до возів, а котрих до плуга. Не пробувши й року в Королевиному Кроулі, вона здобула цілковите довір’я баронета, і якщо раніше він за столом звичайно розмовляв з дворецьким Гороксом, то тепер звертався тільки до міс Шарп. Коли містер Кроулі кудись виїздив, вона була майже господинею в домі, проте в цьому новому, почесному становищі поводилася так скромно і обачно, що не ображала авторитетів у кухні і в стайні, до яких завжди виявляла незвичайну прихильність. Вона стала зовсім іншою людиною — не тією зарозумілою, підозріливою і хворобливо вразливою дівчиною, яку ми знали раніше, і така зміна вдачі свідчить про її розважливість і щире бажання стати кращою чи принаймні про її незвичайну силу волі. Чи то серце диктувало Ребеці нову, покірну й скромну поведінку, покажуть інші її вчинки. Двадцятиоднорічній особі рідко вдається весь час лицемірити; а проте хай читачі не забувають, що хоч наша героїня і юна роками, зате має великий життєвий досвід, і ми дарма згаяли час на писання цієї повісті, коли й досі не переконали їх, що вона дуже розумна.

Старший і молодший сини сера Кроулі, як джентльмен і леді зі скриньки, що заповідав погоду, ніколи не бували вдома разом — вони щиро ненавиділи один одного; взагалі. Родон Кроулі, драгун, до родинного гнізда ставився вкрай зневажливо, тому рідко навідувався до батька, хоч неодмінно приїздив раз на рік, коли там гостювала тітка.

Про високі чесноти цієї старої леді ми вже згадували. Вона мала сімдесят тисяч фунтів капіталу і майже всиновила Родона. Натомість страшенно не любила свого старшого небожа, вважаючи його за ганчірку. А містер Кроулі, у свою чергу, переконано заявляв, що її душа безнадійно пропаща, і дотримувався думки, що й у брата на тому світі шанси не набагато кращі. «Вона страшна безбожниця,— не раз казав він.— Вона знається з атеїстами і французами. Я весь здригаюся, коли подумаю про її жахливе, безнадійне становище і про те, що вона, стоячи однією ногою в могилі, так загрузла в суєті, розпусті, безбожності й інших гріхах. І справді, стара дама рішуче відмовилась вислухувати його вечірні повчання, і на той час, коли вона приїздила в Королевине Кроулі, йому доводилось утримуватися від цих побожних розмов.

Припини свої казання, коли міс Кроулі приїде,— велів йому батько.— Вона написала, що не хоче слухати твоїх теревенів.

О сер, подумайте про благо своїх слуг!-А хай їм грець! — відповідав сер Пітт, але сипові здавалося, що їх чекає щось страшніше, якщо вони не почують його проповідей.

Ну й чорт їх бери, Пітте,— відповідав батько на його протести.— Невже ти будеш таким дурнем, щоб випустити з нашої родини три тисячі фунтів на рік?-Хіба гроші можна рівняти з живими душами! — не вгавав містер Кроулі.

Ти хочеш сказати, що стара леді залишить ті гроші не тобі?-І хтозна, може, й справді містер Кроулі мав саме це па думці.

Стара міс Кроулі, безперечно була велика грішниця. Вона мала затишний особнячок на Парк-лейн і оскільки під час лондонського сезону дозволяла собі досхочу попоїсти й випити, то на літо виїздила в Гарроугейт або в Челтнем. То була незвичайно гостинна й весела стара весталка, колись, за її ж таки словами, справжня красуня (всі старі жінки колись були красунями — це загальновідома істина). Міс Кроулі вважали bel esprit і страшною радикалкою. Бона побувала у Франції (де, як кажуть, Сен-Жюст викликав у неї нещасливу пристрасть) і відтоді полюбила французькі романи, французьку кухню і французькі вина. Вона захоплювалася Вольтером і знала напам’ять Руссо, досить вільно висловлювалася про розлучення і дуже енергійно про жіночі права. Вдома в неї в кожній кімнаті висіли портрети містера Фокса, і я не певен, чи не грала міс Кроулі з цим державним діячем у кості, коли він був в опозиції, а як він прийшов до влади, вона дуже хвалилася тим, що перетягла на його бік сера Пітта й другого представника від Королевиного Кроулі, хоч сер Пітт і сам без зусиль цієї шановної леді перекинувся б до Фокса. Немає потреби казати, що після смерті великого державного діяча-віга сер Пітт розважно змінив свої переконання.