Ярмарок суєти

Коли міс Кроулі почала одужувати й виходити до вітальні, Бекі співала їй чи якось інакше розважала її, а як стара леді вже навіть відчула в собі досить сили, щоб виїздити на прогулянки,— супроводила її. І під час тих виїздів яке ще місце в світі могло так привабити добродушну й товариську міс Кроулі, як не Рассел-сквер, Блумсбері та будинок Джона Седлі, есквайра? Ми знаємо, що до цієї події наші щирі приятельки інколи писали одна одній листи.

Проте за той час, коли Ребека жила в Гемпшірі, жар вічної дружби (як можна собі легко уявити) помітно потьмянів і врешті так спопелів і вичах, що міг і зовсім згаснути. Бо кожна з дівчат мала свої власні, дуже важливі справи: Ребеці довелося дбати про те, щоб сподобатись господарям, а Емілії теж було про що турбуватися. Коли ж вони нарешті зустрілися і галасливо кинулись одна одній в обійми, як звичайно роблять дівчата, Ребека виконала свою роль бездоганно, з величезним запалом. А бідолашна маленька Емілія почервоніла, цілуючи товаришку, і спіймала себе на тому, що, здається, особливої радості не відчула.

Ця перша їхня зустріч була дуже коротка. Емілія саме зібралася вийти а дому. Міс Кроулі чекала внизу в кареті, а її служники здивовано розглядались довкола, на не відому їм частину міста, і витріщали очі на чесного Самбо, чорного лакея Седлі, ніби він був чудернацьким тубільцем цієї околиці. Та коли Емілія вийшла на вулицю, ласкаво всміхаючись (повинна ж була Ребека відрекомендувати її своїй опікунці, і сама міс Кроулі хотіла її побачити, тільки була надто хвора, щоб злазити з карети),— отож, коли Емілія вийшла на вулицю, парклейнська ліврейна аристократія здивувалася ще дужче, не розуміючи, як така прекрасна істота могла з’явитися на світ у Блумсбері. Міс Кроулі була зачарована ніжним, зашарілим від збентеження личком молодої дівчини, яка так несміливо і граційно наблизилась до карети, щоб привітати патронесу своєї товаришки.

Які в неї рожеві щічки! Який ніжний голосок! —захоплювалась міс Кроулі, коли вони після короткого знайомства поїхали в напрямку західної частини міста.—Мила моя міс Шарп, ваша товаришка — просто диво. Привезіть її на Парк-лейн, чуєте?-Міс Кроулі мала добрий смак. Їй подобалися природні манери, а легенька ніяковість ще дужче їх вирізняла. Вона любила, щоб біля неї були вродливі обличчя, як любила гарні картини й дорогу порцеляну. Того дня вона разів із десять захоплено згадувала про Емілію, сказала про неї і Родонові Кроулі, коли чемний небіж прийшов

Розділити з тіткою її курча.

Звичайна, Ребека поспішила заявити, що Емілія заручена... з лейтенантом Осборном... то її давня пасія.

Він, бува, не служить у армійському полку? — запитав капітан Кроулі, насилу згадавши, як і належить гвардійцеві, номер того полку.— Не в *** часом? Ребека відповіла, що, певне, в тому самому. — Його капітана звати Доббін,— сказала вона.

Такий довготелесий і незграбний, що кожному наступає на ноги? — запитав Кроулі.— Я його знаю. А той Осборн — такий мальований дженджик із великими чорними бакенами?-Страх якими великими,— сказала міс Шарп.— І він страх як пишається ними, я добре знаю.

На ці слова Родон Кроулі голосно зареготав, а коли дами напосілися на нього, вимагаючи пояснень, він, трохи пересміявшись, сказав:-Осборн уявив, що він уміє грати в більярд. Я виграв у нього двісті фунтів у «Кокосовій пальмі». Знайшовся мені гравець! Я б тоді обіграв його до нитки, якби його не забрав приятель, капітан Доббін, хай би він сказився!-Не будь такий поганий, Родоне! — вигукнула тітка, страшенно вдоволена.

Дозвольте, чого ж? З усіх армійських шмаркачів, яким я полегшував гаманець, цей, мабуть, найзеленіший. Тарквін і Дюсейс витрушують із нього гроші скільки хочуть.

Він із шкіри вилізе, аби тільки побути в товаристві з лордами. Платить у Гринвічі за їхні обіди, а вони привозять із собою цілу компанію.

І, мабуть, гарну компанію?-Авжеж, міс Шарп, таки правда, міс Шарп! Надзвичайно гарну, га-га-га! — ще дужче зареготав капітан, страх який задоволений своїм жартом.

Не будь таким лихим, Родоне! — вигукнула тітка.

Що ж, його батько купець і, кажуть, страшенно багатий. А тих клятих гендлярів, хай їм біс, варто трохи потрусити. Я ще не порахувався з Осборном, щоб ви знали, га-га-га!-Пхе, капітане Кроулі, треба попередити Емілію. Вийти заміж за гравця!-Жах, еге ж? — щиро погодився капітан. Тоді трохи подумав і раптом додав:— Слухайте, може б, ми запросили його сюди, га?-А його можна приймати в пристойному товаристві?— запитала тітка.

Осборна? Авжеж, ви його не відрізните від інших,— відповів капітан Кроулі.— Запросімо його, коли ви почнете вже приймати в себе гостей. І ту, як її... га, міс Шарп, як ви казали?.. Його пасію. їй-бо, я напишу йому записку-й притарабаню його сюди. Побачимо, чи він грає в пікет так само добре, як у більярд. Де він мешкає, міс Шарп?-Ребека дала йому міську адресу лейтенанта, і через кілька днів після цієї розмови Осборн отримав листа, написаного школярським капітановим почерком, а в ньому запрошення від міс Кроулі.