Ярмарок суєти

Думаю, вам відомо, що батько сера Пітта відмовився від звання пера. І ви бачите, як до мене ставляться. Мені тут добре. Атож, жалітися було б гріх, гарне місце. Але як мило з вашого боку, що ви спитали про це. Осборн спаленів. Ця мала гувернантка повелася з ним так зверхньо і розмовляла так глузливо, що юний британський лев просто не знав, що йому робити далі. І не міг знайти пристойного приводу, щоб ухилитися від цієї розмови, такої неприємної для нього.

Раніше вам наче подобалися родини з Сіті,— зарозуміло сказав він.

Це торік, коли я щойно вирвалася з тієї жахливої, вульгарної школи? Авжеж, подобалися. Хіба, кожній дівчині не приємно побути на канікулах дома? І хіба я бачила щось краще? Ох, містере Осборне, мій півторарічний досвід, півтора року життя,— даруйте, що я так скажу,— серед джентльменів навчили мене дивитися на світ іншими очима. Люба Емілія — інша річ, я вірю, що вона перлина, яка прикрасить будь-яке товариство. Ну от, бачу, ви трохи повеселішали. Але ж які чудні все-таки мешканці Сіті. А містер Джоз!.. До речі, як поживає наш незрівнянний містер Джозеф?-Мені здається, що незрівнянний Джозеф не був вам торік такий неприємний,— люб’язно мовив Осборн.

О, це вже жорстоко! Ну що ж, кажучи entre nous1 я не вмерла через нього з розпачу, та якби він попросив не зробити те, на що натякає ваш погляд (до речі, дуже промовистий і ласкавий), я б не відповіла йому «ні».

Осборнів погляд, здавалось, казав: «Справді? Ви б цим його дуже ощасливили!»-Ви гадаєте, що для мене була б велика честь поріднитися з вами? Стати своячкою Джорджа Осборна, есквайра, сина Джона Осборна, есквайра, що був сином... ким був ваш дід, містере Осборне? Ну, не сердьтеся, не можете ж ви змінити свій родовід; я не заперечую, що була б вийшла заміж за Джоза Седлі, бо на що краще може сподіватися бідна дівчина без шилінга в кишені? От вам і весь мій секрет.

Бачите, я з вами щира й відверта. Дуже мило з вашого боку нагадати мені про все це, справді, дуже мило й чемно. Еміліє, серденько, ми оце розмовляємо з містером Осборном про твого любого брата Джозефа. Як він поживає?-Так Осборн зазнав цілковитого краху. Не тому, що Ребека мала слушність, але їй пощастило надзвичайно спритно обернути все так, що він виявився винним. І він ганебно відступив, почуваючи, що коли б ця розмова потривала ще з хвилину, Ребека зробила б із нього посміховисько в очах Емілії.

Хоч Ребека і здобула над ним перемогу, Джордж не дійшов до того, щоб пліткувати про жінок чи мститися їм; він тільки не втримався і другого дня поділився по секрету з капітаном Кроулі деякими своїми думками про Ребеку: мовляв, вона дуже хитра особа, небезпечна, кокетлива і т. ін. З усім цим Кроулі, сміючись, погодився і все до слова переповів Ребеці того ж таки дня. Це тільки зміцнило особливі почуття Ребеки до містера Осборна. Жіночий інстинкт уже й раніше підказував їй, що саме через Джорджа не вдалася її перша спроба знайти собі чоловіка, і відтоді вона відповідно до нього й ставилась.

Я просто застерігаю вас,— сказав Осборн, хитро підморгнувши Кроулі (він купив у нього коня і програв йому кілька десятків гіней після обіду),— просто застерігаю. Я знаю жінок і раджу вам бути насторожі.

Дякую, друже,— відповів Кроулі, показуючи всім своїм виглядом, що він справді дуже вдячний.— Бачу ви обережний хлопець.

І Джордж попрощався, переконаний, що Кроулі його послухає. Він розповів про свій вчинок Емілії, про те, як він порадив Родонові Кроулі — з біса гарному й щирому хлопцеві — бути насторожі з тією хитрою інтриганкою Ребекою.

З ким? — злякалася Емілія.

-З гувернанткою, що приятелює з тобою. Чого ти так здивувалася?

Ох, Джордже, що ти наробив! — мовила Емілія.

Її жіноче око, загострене коханням, відразу помітило таємницю, якої не бачили ні міс Кроулі, ні бідолашна стара дівка Брігс, а надто дурні баньки самовдоволеного лейтенанта з великими бакенами, Джорджа Осборна.

Річ у тім, що коли Ребека допомагала Емілії в одній із горішніх кімнат загортатися в шаль, їм випала нагода хвилину поговорити про один секрет, заприсягтися, що більше ніхто про нього це знатиме. Якого чару додають жіночому життю такі розмови! Емілія підійшла до Ребеки, взяла її за обидві руки й сказала:-Ребеко, я все бачу. Ребека тільки поцілувала її.

І справді, жодна з дівчат більше ні з ким це поділилися цим чудовим секретом.

Але йому судилося скоро виплисти на світ божий.

Невдовзі після описаних вище подій, коли міс Шарп усе ще гостювала в своєї покровительки на Парк-лейн, серед меморіальних дощок на Грейт-Гонт-стріт, що завжди так рясно прикрашають цей понурий квартал, з’явилася ще одна. її повісили на будинку сера Пітта Кроулі, але сповіщала вона не про скін шановного баронета.

То був жіночий жалобний герб, той самий, що кілька років тому правив за похоронний реквізит старій матері сера Пітта, давно вже овдовілій леді Кроулі.