Ярмарок суєти

Я рада, що тобі смішно, брате,— мовила вона, гарячково намагаючись зрозуміти, що тут сталося.

Ось тобі й на! Зроду б не сподівався! Ото хитре чортеня, ото лисичка! — бурмотів сам до себе сер Пітт і вдоволено хихотів.

Чого зроду б не сподівався? — крикнула міс Кроулі й тупнула ногою.— Що ж це виходить, міс Шарп? Ти, може, чекаєш, коли розлучиться принц-регент, що вважаєш нашу родину не досить гарною для себе?-Та поза, в якій ви мене застали, коли зайшли сюди,— мовила Ребека,—начебто не свідчила про те, що я погордувала честю, яку виявив до мене цей добрий, шляхетний чоловік. Ви думаєте, що в мене немає серця? Ви всі мене любили, були такі ласкаві до бідної сироти... безпритульної дівчини, то хіба ж я черства деревина? О мої приятелі, мої благодійники! Невже я своєю любов’ю, своїми вчинками і почуттям обов’язку не старалася відплачувати вам за довіру? Невже ви не хочете визнати, що мені не чужа бодай проста вдячність, міс Кроулі? Цього вже забагато, надто великий камінь звалився мені на серце! — і Ребека опустилася на крісло з такою нещасною міною, що більшість присутніх була розчулена її горем.

Вийдете ви за мене заміж чи ні, але ви гарна дівчина, Бекі, і пам’ятайте, що я ваш приятель,— сказав сер Пітт і, надягши капелюха з крепом, залишив кімнату.

Ребеці полегшало на душі: міс Кроулі поки що не знала її таємниці, і можна було скористатися коротким перепочинком. Приклавши хусточку до очей і відмахнувшись від простодушної Брігс, яка хотіла відвести її нагору, вона пішла до своєї кімнати. Приголомшені міс Кроулі та її компаньйонка залишились обговорювати дивну подію, а місіс Феркін, теж не менш вражена, помчала до кухні й розповіла про неї всім, хто там був,— і жінкам, і чоловікам. Новина так схвилювала її, що служниця навіть вирішила негайно, вечірньою поштою, послати листа «з низьким поклоном місіс Б’ют Кроулі і всій пасторській родині... а сер Пітт приїздив сюди й просив міс Шарп вийти за нього заміж, а вона відмови/а йому, чим усіх нас здивувала».

Обидві дами розташувалися в їдальні (куди шановна Брігс, на превелику її втіху, знов була допущена для милої розмови зі своєю благодійницею) й не могли надивуватися з пропозиції сера Пітта і з гувернантчиної відмови. Здогадлива Брігс висловила думку, що тут не інакше як стала на заваді якась давня симпатія, а то жодна жінка, якщо вона не втратила глузду, не відмовилася б від такої вигідної пропозиції.

Ти, Брігс, напевне, прийняла б її, правда? — ласкаво запитала міс Кроулі.

Це ж велика честь стати сестрою міс Кроулі,— з лагідною ухильністю відповіла Брігс.

Що ж, зрештою з Бекі вийшла б добра леді Кроулі,— заявила стара дама (зворушена відмовою дівчини, вона знов стала дуже ліберальна й великодушна — адже від неї ніхто вже не вимагав жертви).— Вона розумна, в неї більше глузду в мізинці, ніж у тебе в голові, бідолашна Брігс. Манери в неї тепер бездоганні, відколи я їх відшліфувала. Вона — Монморансі, Брігс, а кров щось важить, хоч я особисто й чхати хотіла на походження, і будь певна, що вона поставила б себе серед тих бундючних, дурних гемптірців куди краще, ніж нещасна дочка торговця залізом.

Брігс, як завжди, погодилась, і вони почали з усіх боків обмірковувати, що то могла бути за «давня симпатія».

Ви, бідолашні самітниці, вічно знаходите собі якусь безглузду пасію,— сказала міс Кроулі.— Ось ти й сама була колись закохана в учителя каліграфії (не рюмсай, Брігс, вічно ти рюмсаєш, цим ти його не воскресиш!). Я думаю, що бідолашна Бекі теж виявилась сентиментальною дурепою... Певне, їй закрутив голову якийсь аптекар, управитель дому, художник, молодий диякон або ще хтось такий...

Сердешна вона, сердешна! — сказала Брігс, вертаючись подумки на двадцять чотири роки назад до хворого на сухоти молодого вчителя каліграфії, русяве пасмо волосся і листи якого, прекрасні своєю нерозбірливістю, вона старанно зберігала в себе нагорі в старенькій шафці.— Сердешна вона, сердешна! — ще раз мовила Брігс. Вона знов була рожевощокою вісімнадцятирічною дівчиною, сиділа в церкві на вечірні і разом з учителем каліграфії, дивлячись в один молитовник, співала тремтячим голосом псалом.

Після такого вчинку Ребеки,— захоплено сказала міс Кроулі,— наша родина повинна для неї щось зробили. Дізнайся, хто він, Брігс. Я допоможу йому відкрити аптеку або замовлю в нього свій портрет, чи поговорю зі своїм кузеном єпископом... Я дам Ребеці посаг, і ми влаштуємо весілля. Ти подбаєш про сніданок, Брігс, і будеш дружкою в молодої.

Міс Брігс заявила, що кращого завершення годі собі й уявити, забожилася, що міс Кроулі найдобріша і найвеликодушніша жінка, й поспішила нагору потішити Ребеку, погомоніти про освідчини, про її відмову і про причину тієї відмови. А заразом вона хотіла натякнути на добрі наміри міс Кроулі й вивідати, хто той джентльмен, що заволодів серцем міс Шарп.