Ярмарок суєти

Коли на Ярмарку Суєти і є виставка, яку руч-обруч можуть відвідати Сатира й Сентиментальність, де вас приголомшують найдивовижніші контрасти, і смішні, і смутні, де так само доречні і співчуття, і захват, і жорстокість, і цинізм,— то це одне з тих публічних збіговиськ, про які щодня вміщує на останній сторінці оголошення газета «Таймс» і на яких з такою гідністю головував небіжчик Джордж Робінс. У Лондоні, мабуть, дуже мало знайдеться людей, які б не відвідували таких збіговиськ, а ті, що люблять з усього виводити мораль, повинні б подумати із зрозумілим трепетом і не без забобонної тривоги про той день, коли настане їхня черга і джентльмен з молотком за наказом уповноважених Діогена чи за дорученням виконавців духівниці виставить на публічний торг бібліотеку, меблі, посуд, одяг і вишукані вина небіжчика Епікура.

У кожного відвідувача Ярмарку Суєти, навіть у найчерствішого самолюбця, цей гидкий бік похорону померлого друга викликає смуток і співчуття. Тіло мілорда Багатія поховане в родинному склепі, скульптори, вирізьбили напис, увічнивши його діла і скорботу спадкоємця, що порядкує його майном. Хто з колишніх гостей Багатія, що сиділи за його столом, не зітхне, минаючи знайомий будинок, той, де о сьомій годині так весело спалахувало світло, де так гостинно розчинялися парадні двері й улесливі слуги, коли ти ступав розкішними сходами, вигукували з поверху на поверх твоє ім’я, аж поки ти наближався до зали, в якій життєрадісний Багатій зустрічав своїх друзів! Скільки їх у нього було, і як він чудово їх приймав! Якими вони були тут товариськими й дотепними і якими відразу ставали замкнутими й невдоволеними, коли покидали його будинок! Якими послужливими й приязними були ті, що в іншому місці чорнили й ненавиділи один одного! Він був пихатий, але з такий кухарем чого не проковтнеш? Він був досить нудний, але хіба таке вино не пожвавить будь-яку розмову? «Треба неодмінно роздобути трохи його бургундського!» — кричать засмучені друзі в його клубі. «Я придбав цю табакерку на розпродажі в Багатія,— каже Кліщ і пускає її по руках.— Це одна з метрес Людовіка П’ятнадцятого... Правда, гарна штучка? Чарівна мініатюра!» І далі починається розмова про те, як син Багатія гайнує батькове добро.

І як змінився будинок! Передня стіна обліплена об’явами, де великими літерами перераховуються виставлені на продаж речі. Із вікна поверху звисає клапоть килима, на брудних східцях товчуться кілька носіїв, у передпокої повно неохайних осіб із східними рисами, вони тицяють вам у руки друковані картки й пропонують торгуватися за вас. Старі жінки й колекціонери сновигають по кімнатах нагорі, обмацують запони на ліжках, підбивають перини, надавлюють на матраци, грюкають шухлядами комодів. Спритні молоді господині міряють дзеркала й завіси, прикидають, чи вони личитимуть до їхнього нового устаткування (Сноб буде потім роками хвалитися, що придбав те чи інше на розпродажі в Багатія), а містер Аукціонер, сидячи на великому столі з червоного дерева унизу в їдальні й вимахуючи молоточком із слонової кістки, вдається до всіх засобів красномовства — захоплено вихваляв товар, умовляє покупців, переконує їх, впадав у відчай, лає своїх помічників, глузує з нерішучості містера Дейвідса, заохочує місіс Мосс, просить, наказує, реве, аж поки опускається молоток, мов сама доля, і ми переходимо до іншої речі. О Багатію! Хто з тих, що сидів за цим широким столом, застеленим білою, як сніг, скатертиною і заставленим блискучим сріблом, міг сподіватися, що колись на чільному місці побачить таку страву, як цей галасливий джентльмен з молоточком?-Був уже майже кінець розпродажу. Розкішна вітальня роботи найкращих майстрів, славетна колекція рідкісних вин,— господар, що мав добрий смак, скуповував їх колись за будь-яку ціну,— і багатий родинний срібний сервіз були продані минулими днями. Деякі з найкращих вин (сусіди їх дуже хвалили!) закупив для свого господаря, що знав їх дуже добре, дворецький нашого знайомого Джона Осборна, есквайра із Рассел-сквер. Невеличку частину найуживанішого столового срібла придбали якісь молоді маклери з Сіті. І ось тепер, коли на продаж залишилися вже тільки дрібніші речі, крикун на столі почав вихваляти один портрет, яким хотів ощасливити когось із слухачів. Це вже була не та вибрана й численна публіка, що відвідувала аукціон у попередні дні.

Номер триста шістдесят дев’ять! — надсаджувався Аукціонер.— Портрет джентльмена на слоні. Хто дасть більше за джентльмена на слоні? Підійміть картину, Блоумене, щоб люди помилувалися нею!-Якийсь довготелесий блідий джентльмен у військовій формі не зміг стримати посмішки, коли містер Блоумен підняв угору ту коштовну річ.

Поверніть слона до капітана, Блоумене! Що ви про нього скажете, сер?-Але капітан, дуже збентежившись і почервонівши, швидко відвернув голову.

Ну, хай буде двадцять гіней за цей твір мистецтва! П’ятнадцять? П’ять? Кажіть вашу ціну! Сам джентльмен без слона вартий п’ять фунтів.