Ярмарок суєти

Коли навіть у найкращі хвилини для міс Кроулі хтось казав, що вона хвора чи має поганий вигляд, нажахана стара леді відразу посилала по лікаря. А мушу сказати, що тепер, після цієї несподіваної родинної бурі, яка б довела до струсу й міцніші нерви, вона справді кепсько себе почувала. В кожному разі, місіс Б’ют вважала за свій обов’язок заявити лікареві, аптекареві, компаньйонці і всім слугам, що міс Кроулі в дуже тяжкому стані й що вони повинні пристосуватись до її хвороби. Вона наказала настелити на вулиці по коліна соломи, зняти з парадних дверей молоток і віддати його на сховок містерові Боулсу. Вона наполягла, щоб лікар приїздив двічі на день, і кожні дві години напихала хвору ліками. Якщо хтось заходив до кімнати, вона так зловісно сичала) «Тс-с-с!» — що лякала нещасну хвору в ліжку; хоч куди б міс Кроулі звернула погляд, вона завжди натикалася на пильні очі-намистинки місіс Б’ют, яка зайняла міцну позицію на кріслі в головах хворої. Ті очі ніби світилися в темряві (бо завіси весь час були запнуті), коли вона в своїх плюшевих капцях безшумно, мов кішка, сновигала по кімнаті. Так міс Кроулі лежала цілими днями, і вже довгий час, а місіс Б’ют читала їй побожні книжки і не спала цілими ночами, слухаючи протяглі вигуки нічного сторожа й легеньке шипіння свічки. Опівночі хвору ще раз відвідував улесливий аптекар, після чого їй залишалось дивитися на блискучі, мов жаринки, очі місіс Б’ют і на жовтий відблиск, який тростинова свічка кидала на темну стелю. Навіть Гігейя не витримала б такого розпорядку, а що вже казати про бідолашну стару леді з слабкими нервами? Ми вже згадували, що коли ця шановна учасниця Ярмарку Суєти була здорова і в доброму гуморі, вона дотримувалася таких вільних поглядів на релігію і мораль, ідо їй позаздрив би навіть мосьє Вольтер, та коли її опадала слабість, стара грішниця погіршувала свій етап панічним страхом перед смертю, якому малодушно піддавалася.

Повчання коло ліжка хворої і побожні роздуми, певна річ, недоречні в белетристиці, і ми не маємо наміру (на відміну від декотрих сучасних романістів) заманювати публіку на проповідь, коли вона платить гроші, щоб подивитися комедію. Але й без проповіді кожному слід тримати в пам’яті ту істину, що метушня, тріумф, сміх і веселість, які Ярмарок Суєти виставляє на публічний огляд, не завжди товаришують акторові в особистому житті і що його часом опановує гнітючий настрій і сумне каяття. Думка про найрозкішніші бенкети навряд чи підбадьорить хворого епікурейця. Згадка про найкращі убори і блискучі тріумфи на балах не вельми потішить відквітлих красунь. Мабуть, і державні діячі в певні хвилини свого життя не відчувають великого задоволення від роздумів про найбільші свої перемоги. І вчорашні успіхи чи розваги не багато важать, коли попереду постане неминуче (але невідоме) завтра, про яке кожен із нас ран чи пізно мусить подумати. О брате в блазенському уборі! Чи не буває в тебе таких хвилин, коли тебе верне від скалозубства і кривляння, від калаталець і дзвіночків на ковпаку? Отож, любі друзі й колеги, моя приємна мета — походити з вами по Ярмарку, оглянути прилавки й вітрини, а потім ми всі повернемось додому від яскравих ліхтарів та веселого галасу і, залишившись самі, відчуємо себе глибоко нещасними.

«Коли б мій бідолашний чоловік мав голову на в’язах,— думала місіс Б’ют,— який би він був корисний нещасній старій леді за теперішніх обставин! Він змусив-би її покаятись у своєму жахливому вільнодумстві, спонукав би виконати свій обов’язок і викинути з серця того огидного розпусника, що осоромив і себе, і родину; міг би він також переконати її віддати належне моїм коханим дівчаткам і хлопцям, що, безперечно, потребують і заслуговують усякої допомоги, яку тільки могли б їм дати родичі».