Ярмарок суєти

Від будинку міс Пінкертон невтомна місіс Б’ют подалася слідами Шарпа та його дочки на Грецьку вулицю, де мешкав покійний художник і де ще й досі стіни вітальні прикрашали портрети господині в білому атласі і господаря з мідними ґудзиками, які Шарп намалював у рахунок платні за житло. Місіс Стокс виявилася говіркою особою і охоче розповіла все, що знала про художника: який він був непутящий і вбогий, який добродушний і веселий, як на нього завжди полювали судові виконавці та кредитори, як він жив невінчаний з матір’ю Ребеки (на превеликий жах господині, хоч вона терпіти не могла тієї жінки) і повінчався з нею аж перед її смертю, якою хитрою лисичкою була його дочка, як вона всіх смішила своїми жартами й передражнюванням, як приносила з пивниці батькові джин і була відома в усіх студіях кварталу — одне слово, місіс Б’ют зібрала такі докладні відомості про батьків своєї нової родички, про її виховання й поведінку, що вони навряд чи сподобалися б Ребеці, якби вона знала, що нею так цікавляться.

Про свої ретельні й невтомні пошуки місіс Б’ют докладно поінформувала стару леді. Та довідалася, що дружина Родона Кроулі була дочкою оперної танцівниці, сама танцювала на сцені й позувала для художників. Вона виховувалась, як і повинна виховуватись дочка такої матері, пила з батьком джин і т. д. і т. д.

Одне олово, пропаща жінка, що знайшла собі такого самого пропащого чоловіка, а мораль усієї розповіді місіс Б’ют була ось яка: ця пара шахраїв така підла, що порядній людині соромно знатися з нею.

Отакий матеріал зібрала завбачлива місіс Б’ют на Парк-лейн, так би мовити, харч і боєприпаси на випадок облоги, якій, вона була певна цього, Родон і його дружина неодмінно піддадуть міс Кроулі.

Та якщо місіс Б’ют у своїх діях і допустилася якоїсь помилки, то тільки тієї, що була надто ретельна; здається, вона трохи перестаралася. Безперечно, вона дбала про здоров’я міс Кроулі багато більше, ніж було потрібно. І хоч хвора цілком корилася невістці, її влада була така обтяжлива й сувора, що жертва плекала думку при першій слушній нагоді звільнитися від неї. Жінки-володарки, окраса жіночого роду, жінки, що влаштовують усе для всіх і знають краще, ніж самі зацікавлені особи, що кому з них корисне, інколи не враховують можливості домашнього бунту чи якихось інших небажаних наслідків, викликаних надуживанням їхньої влади.

Ось і місіс Б’ют, безперечно, діючи з найкращими намірами, виснажуючи себе до краю, недосипаючи й недоїдаючи, відмовляючись від свіжого повітря задля хворої зовиці, так ревно доглядала її, що мало не довела до могили. Якось у розмові з постійним аптекарем хворої, містером Клампом, вона звернула його увагу на ці свої жертви і на їхні наслідки.

Можу з певністю сказати,— шановний містере Клампе,— мовила вона,— що я роблю все, аби тільки наша дорога хвора, яку її невдячний небіж загнав у ліжко, одужала. Я не думаю про себе і завжди готова на будь-які жертви.

Мушу визнати, що ваша відданість справді дивовижна,— сказав містер Кламп, низько кланяючись,— але...

Відколи я приїхала сюди, то, здається, й ока по склепила. Я не дбаю про сон, про своє здоров’я чи про вигоди, якщо цього вимагає обов’язок. Коли в мого бідолашного Джеймса була віспа, то хіба я дозволила найнятій доглядачці сидіти біля нього? Де там!-Ви повелися, як найкраща мати, шановна пані... як найвідданіша з матерів, але...

Як мати родини і дружина англійського священика, я покірно вірю, що дотримуюсь добрих принципів,— урочисто відповіла місіс Б’ют, щаслива в своїй упевненості,— і поки мене носитимуть ноги, я ніколи, містере Клампе, ніколи не занехаю свого обов’язку. Хай інші всілякими прикрощами накликають хворобу на ту сиву голову (місіс Б’ют показала рукою на одну з волосяних накладок каштанового кольору, натягнену на підставку в будуарі міс Кроулі), але я ніколи її не кину. Ох, містере Клампе, мені страшно, проте я знаю, що їй так само потрібна духовна розрада, як і лікарська допомога.

Я ось що хотів сказати, шановна пані,— лагідно, але рішуче перебив її аптекар,— я ось що хотів сказати, коли ви згадали про почуття, які роблять вам честь. Мені здається, що ви надаремне хвилюєтесь за нашу любу приятельку і надто марнотратно жертвуєте задля неї своїм здоров’ям...

Я не пошкодую життя для будь-кого з чоловікових родичів і свій обов’язок виконаю,— перебила його місіс Б’ют.

Авжеж, якби була така потреба, але ми не хочемо, щоб ви стали мученицею,— галантно сказав містер Кламп.— Як ви, очевидно, й самі розумієте, ми з доктором Сквілсом ґрунтовно й прискіпливо обміркували становище міс Кроулі. Ми вважаємо, що вона пригнічена й знервована, родинні події розтривожили її...

Той небіж зажене її в могилу! — не втрималася місіс Б’ют.