Ілюзії

— Еге ж, — озвався я не полишаючи читати. Якщо ця книга призначена тiльки для Вчителiв, я не мав намiру вiдриватися вiд неї.

Живи так,
щоб нiколи не соромитись, як
щось сказане чи зроблене
тобою стане вiдомим
у свiтi —
навiть, якщо тi вiдомостi
будуть неправдивi.
Твої друзi
пiзнають тебе краще
в першi хвилини зустрiчi,
анiж твої знайомi зможуть
пiзнати тебе
за тисячу рокiв.
Найкращий спосiб уникнути
вiдповiдальностi —
це сказати: «На менi лежить
вiдповiдальнiсть».

Я завважив у тiй книжцi ще одну дивину.

— Доне, на сторiнках немає номерiв.

— Немає, — пiдтвердив вiн. — Просто розгортаєш її — i там саме те, що тобi потрiбно.

— Чарiвна книга!

— Нi. З будь-якою книгою можна так. Навiть iз старою газетою, якщо читати досить уважно. Хiба не траплялося, що замислившись над якоюсь проблемою, ви розгортали першу-лiпшу книгу, яка тiльки була напохватi, i раптом прозрiвали од того, що вона вам говорила?

— Нi.

— Ну то спробуйте колись.

Я спробував. Заплющив очi i намагався уявити собi, що ж зi мною станеться, якщо я й надалi подорожуватиму з цим дивовижним чоловiком. Його товариство тiшило мене, але я не мiг позбутися вiдчуття, нiби щось аж нiяк не втiшне має скоїтися з ним найближчим часом, i менi дуже не хотiлося бути цьому свiдком. З такою думкою я розгорнув книжку, все ще не розплющуючи очей, потiм розплющив їх i прочитав:

Через усе твоє життя
тебе веде
внутрiшня жага пiзнання —
ця неспокiйна духовна сутнiсть,
яка i є твоїм справжнiм «я».
Не вiдвертайся
вiд можливих рiзновидiв майбутнього,
аж поки не пересвiдчишся, що в них
немає чого навчитися.
Ти завжди вiльний
змiнити свiй вибiр
i обрати iнше майбутнє
чи iнше
минуле.

Обрати iнше минуле? Буквально чи образно? Як це зрозумiти?..

— Схоже на те, Доне, що мiй розум розладнався. Не знаю, чи здатен я навчитися такого.

— Практика. Трохи теорiї i багато практики, — сказав вiн. — На це потрiбно десь пiвтора тижня.

— Пiвтора тижня?

— Еге ж. Повiрте у те, що знаєте всi вiдповiдi, i ви знатимете усi вiдповiдi. Повiрте у те, що ви Вчитель, i ви — станете ним.

— Я нiколи не казав, що хочу бути Вчителем.

— Ваша правда, — мовив вiн. — Не казав.

Посiбник я залишив у себе, i Дон так i не попросив його повернути.

5

Для процвiтання на Середньому Заходi фермеровi потрiбна добра земля. Так само й мандрiвним пiлотам, їм треба триматися ближче до своїх клiєнтiв, а для цього пiдшуковувати гарнi майданчики неподалiк вiд населених пунктiв. Щойно викошенi луки, сiножатi, лани пшеницi або вiвса, i щоб жодних тобi корiв, якi так i тягнуться покуштувати на зуб тканину з крила чи хвоста лiтака; бажано, щоб поблизу тих майданчикiв пролягали автомобiльнi дороги, а в огорожах були проходи для людей, до того ж мiсце має бути таке, щоб лiтаку нiде не доводилося пролiтати низько над будiвлями, i досить рiвне, щоб лiтак не розсипався на друзки, котячись по землi iз швидкiстю п’ятдесят миль на годину, i досить довге, щоб на ньому можна було безпечно злiтати й приземлятися в цi спекотнi днi у розпалi лiта; i, звiсно, потрiбен ще дозвiл власника землi на отi польоти.

Саме про це я й думав того суботнього ранку, коли ми летiли на пiвнiч, Месiя i я. Попiд нами, на вiдстанi в тисячу футiв, пропливала зелена й золота земля. «Тревел-ейр» Дональда Шiмоди гуркотiв поблизу мого правого крила, пускаючи на волю снопи сонячних зайчикiв, що зiскакували з його дзеркальної поверхнi. Гарний лiтак, подумав я, але трохи завеликий як для справжньої важкої працi мандрiвних пiлотiв. Так, вiн може взяти на борт одразу двох пасажирiв, але ж i важить вiн удвiчi бiльше за «Флiт», отож потребує значно бiльшого майданчика, аби вiдiрватися вiд землi й повернутися на неї. Колись i в мене був «Тревел-ейр», та зрештою я помiняв його на «Флiт», який може вдовольнитися й крихiтними майданчиками, що їх куди легше знаходити поблизу мiстечок i селищ. З «Флiтом» я мiг працювати на галявинi в п’ятсот футiв, тодi як «Тревел-ейр» вимагав простору в тисячу — тисячу триста футiв. Приставши до цього чоловiка, подумав я, ти зв’яжеш себе розмiрами майданчикiв, потрiбних його лiтаковi.

I справдi, тiєї ж митi, як менi сяйнула ця думка, я помiтив невеличкий охайний випас для худоби поблизу мiстечка, над яким ми саме пролiтали. Звичайна фермерська дiлянка завдовжки в тисячу триста двадцять футiв, подiлена навпiл. Другу її половину, певно, продали мiсцевiй громадi пiд бейсбольний майданчик.