Ілюзії

Перед тим, морочачись iз цилiндрами, я мiркував собi: гей-гей, усе, що менi треба, то це не розлучатися з цим чоловiком — i я не знатиму нiяких проблем, зi мною не скоїться нiчого лихого, i все буде просто чудово. Одначе тон, яким вiн мовив: «Але я намагаюсь про це не думати», — змусив мене пригадати, що сталося з iншими месiями, посланими в цей свiт. Здоровий глузд волав до мене: здiймайсь у повiтря, одразу ж повертай на пiвдень i лети геть вiд цiєї людини, лети якнайдалi, так далеко, як тiльки подужаєш. Проте, як я вже згадував, у моїй роботi часом почуваєш себе надто самотнiм, аби нехтувати зустрiчним, з яким можна погомонiти i який до того ж здатен вiдрiзнити елерон вiд вертикального стабiлiзатора.

Атож, краще було б менi повернути на пiвдень, але, злетiвши, ми взяли курс на пiвнiчний схiд — назустрiч майбутньому, про яке вiн намагався не думати.

4

— Де ви всього цього навчилися, Доне? Ви так багато знаєте! Чи, може, менi це тiльки здається? Нi. Знаєте ви багато. I все завдяки досвiду? Чи вас якось готували на роль Учителя?

— Тобi дають книгу, i ти читаєш.

Я повiсив на розчалку щойно випрану шовкову хустину i витрiщився на нього:

— Книгу?!

— «Пiдручник Спасителя». Це — своєрiдна бiблiя для Вчителiв. Десь у мене був примiрник, якщо вас цiкавить.

— Так, звiсно! Ви маєте на увазi звичайну книгу, що пiдказує вам?..

Якусь хвилю вiн порпався в багажнику — у «Тревел-ейра» вiн одразу ж за пiдголiвником — i видобув звiдти невеличку книжку в оправi, що мала вигляд замшевої.

Посiбник Месiї Нагадування для розвиненої душi

— Що ви мали на увазi, коли сказали:«Пiдручник Спасителя»?Це ж «Посiбник Месiї».

— Що так, що так — хiба не однаково?

Вiн почав збирати порозкиданi довкола лiтака речi, наче настав час збиратися в полiт.

Я гортав сторiнки книжки. То була збiрка афоризмiв i стислих приписiв.

Перспектива —
скористайся нею або облиш її.
Якщо ти звернувся до цiєї сторiнки,
значить ти забуваєш: усе, що
дiється навколо тебе, не є
реальнiстю.
Подумай про це.
Пам’ятай, звiдки ти прийшов,
куди йдеш, а передовсiм — чому ти
створив халепу, в яку втрапив.
Пам’ятай, що конатимеш жахливою смертю.
Все це — добра пiдготовка, i ти дiстанеш
вiд неї бiльше втiхи, якщо
зберiгатимеш цi факти у своїй
свiдомостi.
А проте, сприймай свою смерть досить поважно.
Якщо ти смiятимешся дорогою до мiсця твоєї страти —
це, як на загал, буде незрозумiлим для менш розвинених
створiнь, i вони називатимуть
тебе божевiльним.

— Ви прочитали оте — про втрату перспективи, Доне?

— Нi.

— Там говориться, що людина має сконати жахливою смертю.

— Це зовсiм не обов’язково. Залежить вiд обставин. I вiд того, чи вiдчуває людина бажання залагоджувати справи.

— А ви конатимете жахливою смертю?

— Не знаю. В цьому не так багато сенсу, особливо тепер, коли я покинув те дiло. Невеличке спокiйне вознесiння — цього має бути досить. Вирiшу за кiлька тижнiв: коли завершу те, заради чого прийшов.

Я сприйняв це за жарт — адже Дон не раз уже так жартував. Не знав я тодi, що вiн говорив про тi кiлька тижнiв цiлком серйозно.

Я знову заглибився в книжку: менi здавалося, що саме такого знання потребує Вчитель.

Пiзнавати —
це навчатися того,
що ти вже знаєш.
Дiяти — це демонструвати,
що ти це знаєш.
Навчати iнших — це нагадувати їм,
що вони знають усе так само, як i ти.
Всi ви — учнi, виконавцi,
вчителi.
Єдиний твiй обов’язок
у будь-якому з життiв — бути
праведним перед самим собою.
Бути праведним перед кимось або чимось iншим
не тiльки неможливо —
це ознака фальшивостi
месiї.
Найпростiшi запитання —
водночас i найглибшi.
Де ти народився? Де твiй дiм?
Куди ти йдеш? Що ти робиш?
Замислюйся над цим
час вiд часу
i спостерiгай за тим,
як змiнюються вiдповiдi.
Найкраще
ти навчаєш того,
чого найбiльше потребуєш
навчитися сам.

— Рiчарде, вам наче мову одiбрало, — сказав Шiмода, так нiби йому кортiло поговорити зi мною.