Ім'я рози

Крипта (гр. krypte) — каплиця під церквою для почесних поховань. Часто в крипті містилася і скарбниця з мощами та реліквіями.

Леґація (лат. legatio) — посольство Папи Римського, що направляється з особливою дипломатичною місією.

Лембик (від ар. al-inbiq) — дистилятор, пристрій для перегону рідин.

Лемур(лат. lemurum) — дух померлого.

Лікург (Lykourgos, IX або VIII ст. до Р.Х.) — напівлегендарний правитель Спарти, вважався першим законодавцем і творцем її устрою.

Ліонські вбогі — див. вальденси.

Ломбардські вбогі — італійські послідовники руху вальденсів.

Лукан (Marcus Annaeus Lucanus, 38–65) — римський письменник, небіж Сенеки, автор епічної поеми «Фарсалія» (Pharsalia). Засуджений на смерть Нероном як учасник у змові Пізона.

Лукіян із Самосати (Loukianos, бл. 120–190) — визначний грецький письменник, ритор, філософ-софіст і сатирик. Залишив по собі велику літературну спадщину, у якій висміював забобони свого часу. Тут згадано його сатиричний роман «Лукій, або Осел».

Лукрецій (Spurius Lucretius Tricipitinus) — римський сенатор за часів Транквінія Гордого (VI ст. до Р.Х.), батько знаменитої Лукреції.

Лупанарій(лат. lupanarium) — дім розпусти.

Людовік IV Баварський (1287–1347) — німецький король з 1314 p., імператор Священної Римської імперії з 1328 року, з роду Віттельсбахів. Провадив активну боротьбу з Римськими Папами, втручався у справи італійських держав.

Людовік IX Святий Французький (1214–1270) — французький король з 1226 року, з роду Капетингів. Очолив 7-й і 8-й хрестові походи. Був відомий своєю побожністю і милосердям.

Люциферини — одна із сект катарського штабу, які виникли в XII ст. і яких звинувачували у поклонінні Сатані. Дотримуючись пантеїстичного погляду, що Бог є все, вони вважали Богом також Сатану.

Мабійон, Жан (Jean Mabillon, 1632–1707) — французький бенедиктинець, історик. Уклав багатотомну наукову публікацію джерел з історії бенедиктинського чину.

Мантикора (лат. mantichora, від перського «людожер») — казкова індійська тварина, чотиринога, з людським обличчям і хвостом скорпіона.

Maп, Вальтер (Walter Мар, бл. 1140–1210) — англійський письменник-сатирик валлійського походження. Жив при дворі англійського короля Генріха II і був його представником на II Латеранському соборі, де брав участь у диспутах з вальденсами. Крім того, відомий своїми сатиричними оповідками з двірського життя, які є цінним історичним свідченням тієї доби.

Маргарита з Чітта-ді-Кастелло (Margherita da Citta di Castello, 1287–1320) — народилася сліпою, з дитинства виявляла тверду віру і пророчий дар. Беатифікована католицькою Церквою. Чітта-ді-Кастелло — містечко поблизу Перуджі.

Маргіналії (від лат. margo, край, межа) — малюнки, заголовки, зазначки, примітки на полях книжки або рукопису.

Марікур, П'єр де (Pierre de Maricourt, XIII ст.) — французький вчений і філософ. У нього навчався в Парижі Роджер Бекон. Властивості магніту описано у його посланні «Epistola de magnete», де вперше наведено метод наукового дослідження, який пов'язує теоретичні і математичні спекуляції з емпіричними спостереженнями.

Марки(іт. Marche) — область в серединній Італії

Марсилій з Падуї (Marsilius Paduanis, 1275/80-1343) — італійський богослов і політичний мислитель. У трактаті «Захисник миру» (Defensor pads) відстоював ідею суспільного договору. Найкращим суспільним устроєм вважав виборну монархію, а найвищим органом влади в церкві — собор. Виступав проти претензій папства на світську владу, за що був відлучений від церкви. Підтримував Людовіка IV Баварського

Мартин, єпископ Турський, св. (316–397) — християнський чернець-пустельник і проповідник. Вважається, що саме він навернув Галлію до християнства, тому його почитають як патрона Франції. Життєпис Мартина Турського написав його учень, Сульпіцій Север.

Масакра (фр. massacre) — винищення, масове вбивство.

Мелізми (гр. melisma) — невеликі музичні звороти, які прикрашають мелодію.

Мерлін — у кельтській міфології чарівник і провидець при Дворі короля Артура. Життя і пророцтва Мерліна у XII ст. описав Джефрі з Монмута.

Михаїл з Чезени (спр. ім'я Michele Fuschi, 1270–1342) — італійський францисканський діяч. 1316 року став генералом Францисканців, на Перуджійській капітулі підтримав тезу про убогість Христа та апостолів. Зазнав поразки у своїй боротьбі з Папою, був відлучений від церкви і вигнаний з ордену; закінчив життя, не замирившись з церквою.

Михаїл Пселл (Psellos, 1018–1078) — відомий візантійський письменник, філософ і політик, людина надзвичайно широких інтересів, до найвідоміших його творів належать коментарі до Платона та «Хронографія», літопис про сучасні йому історичні події.