Інтуїція

На інтуїтивному рівні я відчував, що не можна йти крок у крок за логікою Богдана, бо тим швидше прийшла б до мене смерть. З іншого боку, я міг би прямо відповісти на всі його запитання, адже втрачати мені нічого, і тітка з косою неодмінно чекає мене наприкінці життєвого шляху. І все ж десь у глибині душі жевріла надія, що мені вдасться виплутатися з цієї ситуації, адже досі таланило. Зрештою, я не збирався так просто здаватися і вирішив продати своє життя подорожче.
Тут же й трапилась нагода не слідувати за логікою Богдана і не відповідати на його дурні запитання. Фільм про мою втечу й поневіряння містом був неповним, адже у жодному кадрі не було Софії. Звичайно, мені показали вдало змонтовану стрічку, але ж без Софії, без її присутності в моєму житті багато речей не можна було просто так пояснити.
- Я хотів відкласти це на десерт, - просто сказав Богдан, і я здригнувся навіть не від того, що він читав мої думки, а від буденності його тону. – Але якщо ти наполягаєш – будь ласка, поговоримо про Софію.
Він помовчав, набираючи розгону, і знову пішов в атаку:
- Звичайно, я міг би тебе знищити відразу, бо зрозумів, як далеко можуть зайти ваші стосунки, але інтереси захисту революції були для мене священними й набагато вищими, ніж особисте життя. Ти занадто пізно здогадався, що Софія не в твоїй, а у моїй команді. Але справа навіть не в цім. Вона явно відхилилась від покладеного на неї завдання. Ти ще був під повною нашою владою, а Софія вже вийшла з-під контролю, коли займалася з тобою коханням під час грози. Ти навіть знаєш, яке шалене задоволення я отримав, коли побачив, що ти нічого не можеш, хоча моя дівчинка старалася на всі сто відсотків.

8

- А водій сміттєвозки теж був вашим агентом? – Я грав у свою гру і намагався збити Богдана з пантелику. Але я занадто швидко і без логічного переходу задав це питання, так що Богдан продовжив свій хід думок, навіть не звернувши уваги на мій випад.
- А якою була ваша мало не сімейна ідилія у підвалі! Ніби ви прожили років тридцять у щасливому шлюбі, розуміючи одне одного з півслова. Як вона не вдавала свою байдужість до тебе, в неї нічого не виходило. Розумієш, ти відібрав у мене найдорожче, що в мене було, - мою Софію, і тому ти мусиш померти. Чому вона покохала тебе? За одну мить, коли ви були разом, в її очах було стільки ніжності, скільки не перепало мені за все життя. Бачить Бог, що я все змушений був терпіти заради нашої революції. Хоча в Бога я не вірю, - додав він якось непевно.
- Де Софія? Що ти з нею зробив?
Ці запитання явно не вписувались у вибудовану мною гру, але дали несподіваний ефект. Богдан вийшов із себе, встав на ноги і з люттю дивився на мене. Здавалося, ще мить – і він не буде чекати на відведений мені тиждень життя.
- Не сподівайся, що ти її побачиш, - вичавив він із себе. – Цього щастя я вам не дам.
Для мене й цього було достатньо. Головне, що Софія жива, хоча я здогадувався, що її карають не стільки за відступництво від ідеалів Великої Серпневої комуністичної революції, скільки за кохання до мене.

9

- А щодо водія сміттєвозки, то тут і здогадуватися нічого, - після тривалої паузи підтримав мою гру Богдан. – Звичайнісінький наш агент, який препаскудно зіграв свою роль, за що зараз і карається у виправному закладі. Як ти міг подумати, що це батько Софії? О, в Софії поважний батько, але він схибився, коли його дружину, Софійчину маму, забрали до виправного закладу. З ним нам уже нічого було робити. Усіх психів ми знищуємо. Взагалі я запозичив би більше досвіду у фашистів Гітлера, але наші слюнявчики з ЦК Компартії завжди застерігаються: мовляв, навіщо така близькість до націонал-соціалістичної ідеології? А чи є потреба ховатись, якщо ми близькі за духом?
Богдан на очах чахнув, ніби спортсмен-марафонець. Він дуже зблід, говорив поволі, наче у якомусь сонному стані, аж поки зовсім не замовк, тупо дивлячись на мене. Дивитись-то він дивився, але навряд чи бачив мене перед собою.
У ту ж мить з’явився зловіщий лікар у білому халаті й з осудом подивився на мене, ніби це я довів Богдана до такого стану. Він підвів його, сказав йти і, підтримуючи, почвалав разом з ним до виходу.
Жити стало веселіше, але це тривало недовго, бо на порозі знову з’явився Богдан.

10