Читаем Історія держави і права України : підручник. полностью

Зростали лави повністю або частково зайнятих робітників, яких у 1902 р. налічувалося 230 тисяч. Найбільш експлуатовані робітники походили з розорених українських селян та ремісників. Вони отримували найнижчу заробітну плату, працюючи по 12-16 годин на день, тоді як австрійський закон 1885 р. визначав тривалість робочого дня у межах 11 годин. Але основна функція міст полягала в торгівлі та комерційній діяльності. Цей сектор цілком опанували євреї, які в східних містах становили 40-45%, а в деяких містах, наприклад, у Бродах - 70% мешканців.

На західноукраїнських землях діяла австрійська система влади й управління. Абсолютна влада належала імператору (цісареві), який здійснював вище управління за допомогою численних установ (придворних рад, канцлерств, управлінь). Основним органом австрійської влади у Галичині («Галіції й Лодомерії») було губернське присутствіє на чолі з губернатором, який призначався імператором виключно з числа австрійців.

Відповідно до цісарського патенту (наказу) від 3 квітня 1817 р., Галіції надавалась так звана станова конституція і щорічно скликався сейм, у якому засідали представники магнатів, лицарів та м. Львова. Головував у сеймі губернатор, як виконавчий орган сейму діяв комітет у складі семи депутатів, кандидатури яких затверджувались імператором. Компетенція сейму була обмеженою, він відав податками, фінансуванням місцевих робіт, видавав селянські метрики тощо. За своєю сутністю ця станова установа слугувала декорації абсолютистських порядків.

На початку ХІХ ст. територія Галичини поділялася на 18 циркулів (округів) і 59 дистриктів. До 1849 р. до складу Галичини як 19-й циркул входила Буковина.

В результаті реформи адміністративно-територіальної системи 1846 р. територію Галичини було поділено на 74 повіти (у деяких районах - староства) на чолі із старостами, яких призначав імператор. Численні німецькомовні канцелярії, в яких налічувалося близько 40 тис. чиновників, фактично володарювали над 2,5 млн населенням Галичини.

У сільських місцевостях політичну владу здійснювали власники землеволодінь через війтів і мандаторів. Мандатори мали статус державних чиновників, але фактично вони слугували поміщикам, від яких отримували матеріальне забезпечення. Це були «всесильні сільські сатрапи», із широкими адміністративно-поліцейськими повноваженнями і, навіть, з правом застосування тілесних покарань. Війти призначалися землевласниками з трьох обраних селянами кандидатів. Вони розглядали суперечки з цивільних справ, що виникали між селянами.

Закарпаття входило до Угорського королівства і поділялося в адміністративно-територіальному відношенні на 4 жупи, якими управляли призначувані королем чиновники - жупани. Жупи поділялися на комітати з комітатськими правліннями. В селах управління здійснювали старости, яких призначали феодали. На Закарпатті існували й територіально-економічні одиниці - домінії (землі з містами і селами), що належали феодалові, церкві чи державі.

У 1848 р. під тиском революційного руху цісар Фердинанд І проголосив конституцію, скликав австрійський парламент, скасував кріпацтво. Була дозволена діяльність своєрідного тимчасового національного уряду - Головної руської ради у Львові.

Однак у березні 1849 р. імператор Франц-Йосиф «подарував» нову антидемократичну конституцію, яка відновила централізовану державу. Цісарським патентом від 29 вересня 1850 р. для Галичини, як і для інших провінцій, установлювалась крайова конституція, яка передбачала поділ краю на три округи і створення трьох окружних сеймів. Округи мали створюватись з урахуванням національного складу населення: Краківський - польського, Львівський - польського й українського, Станіславський - українського. Як відомо, це була невдала спроба згладити соціальні протиріччя й національні суперечки. Патентом від 31 грудня 1851 р. загальнодержавна конституція і крайові конституції скасовувались і поновлювалась необмежена влада імператора. За допомогою «жандарма Європи» царя Миколи І політичну систему Австрійської імперії, за незначними змінами, було збережено.

Спробою зберегти імперію була угода 1867 р. про унію Австрії та Угорщини. Глава дуалістичної монархії Франц-Йосиф одночасно був імператором Австрії і королем Угорщини. Разом з угодою австрійський парламент (рейхсрат) прийняв конституцію, яка діяла, в тому числі й на українських землях, до жовтня 1918 р. В Угорщині була відновлена дія конституції 1848 р. Для обговорення питань загальнодержавного значення щорічно почергово у Відні й Будапешті скликалися так звані «Делегації» по 60 представників від австрійського й угорського парламентів. Від Галичини делегувалося 7 представників (6 поляків і 1 українець).

Перейти на страницу:

Похожие книги

1917: русская голгофа. Агония империи и истоки революции
1917: русская голгофа. Агония империи и истоки революции

В представленной книге крушение Российской империи и ее последнего царя впервые показано не с точки зрения политиков, писателей, революционеров, дипломатов, генералов и других образованных людей, которых в стране было меньшинство, а через призму народного, обывательского восприятия. На основе многочисленных архивных документов, журналистских материалов, хроник судебных процессов, воспоминаний, писем, газетной хроники и других источников в работе приведен анализ революции как явления, выросшего из самого мировосприятия российского общества и выражавшего его истинные побудительные мотивы.Кроме того, авторы книги дают свой ответ на несколько важнейших вопросов. В частности, когда поезд российской истории перешел на революционные рельсы? Правда ли, что в период между войнами Россия богатела и процветала? Почему единение царя с народом в августе 1914 года так быстро сменилось лютой ненавистью народа к монархии? Какую роль в революции сыграла водка? Могла ли страна в 1917 году продолжать войну? Какова была истинная роль большевиков и почему к власти в итоге пришли не депутаты, фактически свергнувшие царя, не военные, не олигархи, а именно революционеры (что в действительности случается очень редко)? Существовала ли реальная альтернатива революции в сознании общества? И когда, собственно, в России началась Гражданская война?

Дмитрий Владимирович Зубов , Дмитрий Михайлович Дегтев , Дмитрий Михайлович Дёгтев

Документальная литература / История / Образование и наука
100 великих кораблей
100 великих кораблей

«В мире есть три прекрасных зрелища: скачущая лошадь, танцующая женщина и корабль, идущий под всеми парусами», – говорил Оноре де Бальзак. «Судно – единственное человеческое творение, которое удостаивается чести получить при рождении имя собственное. Кому присваивается имя собственное в этом мире? Только тому, кто имеет собственную историю жизни, то есть существу с судьбой, имеющему характер, отличающемуся ото всего другого сущего», – заметил моряк-писатель В.В. Конецкий.Неспроста с древнейших времен и до наших дней с постройкой, наименованием и эксплуатацией кораблей и судов связано много суеверий, религиозных обрядов и традиций. Да и само плавание издавна почиталось как искусство…В очередной книге серии рассказывается о самых прославленных кораблях в истории человечества.

Андрей Николаевич Золотарев , Борис Владимирович Соломонов , Никита Анатольевич Кузнецов

Детективы / Военное дело / Военная история / История / Спецслужбы / Cпецслужбы
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее