Історія держави і права України : підручник.

Крім того, в імперії діяв парламент, рішення якого мали затверджуватись імператором. Рейхсрат складався з палати панів - призначуваних імператором представників найвпливовіших дворянських родин та духовенства і палати депутатів від населення, яких обирали за ускладненою, а з 1873 р. куріальною системою. Тому у рейхсраті переважали великі власники та торгово-промислова буржуазія австрійської і польської національностей. Українців же, які становили 13% населення Австрії, у верхній палаті було чотири (із 170 осіб), у палаті депутатів 1879 р.- три (з 353), а 1897 р.- 11 (з 425).

Проголошення деяких демократичних інститутів було вимушеним заходом, який суттєво не вплинув на панування феодальних верств у державі.

У післяреволюційний період замість губернського правління у Галичині встановлювалося одноособове правління намісника, а на Буковині, що з 1849 р. стала окремою адміністративно-територіальною одиницею,- правління президента краю. В 1861 р. імператор створив у Галичині й Буковині підпорядковані центральній владі крайові сейми, які здійснювали нагляд за управлінням у сфері місцевого самоврядування. Положення про вибори забезпечувало повну перевагу у сеймах поміщиків і буржуазії у галицькому сеймі польської, а у буковинському - румунської національності. Представництво українців у крайових сеймах становило близько 10% депутатів.

Відповідно до галичанського крайового закону про громади (1866 р.) затверджувались повітові громади (гміни), в яких створювались керівні органи - повітові ради і виконавчі органи - повітові комітети на чолі з повітовими старостами. Повітові старости вступали на посади лише після затвердження імператором. Старости мали дуже широкі адміністративно- господарські повноваження. Для підтримання громадського спокою, придушення будь-яких невдоволень правлінням Габсбургів вони могли використовувати жандармерію і військові частини.

У містах і селах обиралися ради, які формували міські і сільські управи (у великих містах магістрати) на чолі з бургомістрами в містах і війтами в селах. За реформою міського самоврядування 33 містам імперії, в тому числі Львову й Чернівцям, було надано статути. Згідно із статутом Львова від 14 жовтня 1870 р., міську владу здійснювали міська рада і магістрат на чолі з президентом.

У першій половині ХІХ ст. суди на західноукраїнських землях поділялися на шляхетські (земські та гродські), духовні, міські, доменіальні й комітатські.

Відповідно до австрійського Положення (1849 р.) суди було відокремлено від адміністрації, замість колишніх станових судів було створено загальні судові установи для всіх станів. Усі суди проголошувалися незалежними, судді призначалися імператором довічно. За австрійською конституцією 1867 р., на західноукраїнських землях діяла триступенева система судів: 1) одноособові повітові суди; 2) колегіальні крайові (окружні) суди; 3) колегіальний вищий крайовий суд у Львові, дія якого поширювалась і на Буковину.

Для розгляду кримінальних справ про злочини, за які передбачалося тюремне ув’язнення на строк не менш як 5 років, створювалися суди присяжних при окружних судах. Списки присяжних щорічно складалися відповідними адміністраціями з урахуванням установлених цензів (майнового, освітнього, вікового).

Найвищою судовою інстанцією для всієї держави був Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні. Крім загальних, існували й спеціалізовані суди (військові, торговельні та ін.). У Львові діяв створений у 1896 р. промисловий суд, який розглядав спори між підприємцями й робітниками, у Дрогобичі - третейський суд кас взаємодопомоги гірничих товариств.

У процесі судових реформ у 1850 р. була створена прокуратура, яку очолював генеральний прокурор. При вищому крайовому суді існувала посада старшого прокурора, а при окружних судах - посада державних прокурорів. Прокуратура здійснювала нагляд за законністю дій державних установ, суду, слідчих органів, окремих осіб. З 1851 р. при судах діяла підпорядкована міністру фінансів фінансова прокуратура, призначенням якої був захист фінансових інтересів держави.

Адвокатура у Галичині була заснована ще у 1781 р. і діяла під загальним наглядом міністра юстиції. У Львові існувала Президія адвокатської палати, яка обиралась адвокатами для координації їхньої діяльності. Вимоги до кандидатів в адвокатуру були дуже високими: їм необхідно було мати ступінь доктора права, пройти семирічне стажування і скласти кваліфікаційні іспити.

Сутністю змін у правовій системі на західноукраїнських землях після включення їх до Австрії була заміна застарілого польського законодавства на австрійське. Особливістю цього процесу було те, що Галичина стала місцем апробації нового австрійського законодавства.