Історія держави і права України : підручник.

Згідно з цими законами основними повноваженнями Директорії УНР в особі її Голови були: «а) затверджує ухвалені Державною Народною Радою закони; б) затверджує ухвалені Радою Народних Міністрів призначення та звільнення, в) затверджує ухвалені Державною Народною Радою умови з іншими державами; г) видає на пропозиції Ради Народних Міністрів акти амністії та помилування; д) репрезентує Українську Народну Республіку перед іншими державами; е) покликає Голову Ради Народних Міністрів та затверджує Членів Ради Народних Міністрів».

До скликання Парламенту УНР законодавча влада мала належати Державній Народній Раді, яка мала обиратися строком на рік з представників населення, політичних, громадських, наукових, професійних і кооперативних організацій. До функцій Державної Народної Ради також належали: оголошення війни й укладення миру, обговорення бюджету та всіх асигнувань, контроль за діяльністю уряду, призначення окремих парламентських комісій, розгляд і затвердження міжнародних угод тощо.

Статус та функції Ради Народних Міністрів чітко визначеними не були. Як вже підкреслювалося, вона формувалася Директорією. Однак, за діяльність уряду Рада Народних Міністрів мала відповідати перед Державною Народною Радою.

Передбачалося, що за умов неможливості виконання Головою Директорії своїх обов’язків влада передавалася Голові Державної Народної Ради, а до її скликання - колегії, що мала складатися з Голови Ради Народних Міністрів, головуючого у Найвищому суді УНР і представника політичних партій. Ці закони проголошували народний суверенітет, верховенство закону, принцип поділу влад, багатопартійність. Однак, прийняті за кілька днів до краху УНР, зазначені закони не були реалізовані. Наприкінці 1920 р. Директорія УНР вже не контролювала територію України, а свою діяльність продовжила в еміграції.

Захисту прав особи був присвячений Закон від 28 лютого 1919 р. «Про відновлення гарантій недоторканності особи на території УНР». Згідно з цим законом громадянин УНР підлягав переслідуванню і позбавленню волі лише за передбачені „належними законами злочинства і тільки чином зазначеним у законі”. Директорією 24 січня 1919 р. було поновлено дію закону УНР про національно-персональну автономію. Але в умовах громадянської війни норми цих законів не могли бути реалізовані.

Наприкінці жовтня 1920 р. було підготовлено проект нової Конституції, за якою в Україні мала встановитись президентсько-парламентська республіка. В основу розбудови держави за цим проектом покладався принцип поділу гілок влад: законодавчої - через Державну раду, виконавчої - через Голову Держави і Раду міністрів, судову - через незалежні суди.

Відносини у цивільно-правовій сфері регулювалися дореволюційним законодавством (Х том Зводу Законів Російської імперії). Директорією вносились зміни щодо права власності. Так, згідно „наказу №1 Директорії селянам” створювалися описи контрибуцій, взятих поміщиками з селян для повернення їх покривдженим. 15 грудня 1918 р. Директорія своїм розпорядженням оголосила, що „всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користуванні їх власників непорушними, а решта земель переходить в користування безземельних і малоземельних селян”. Законом від 8 січня 1919 р. «Про землю в УНР» було скасовано право приватної власності на землю.

Постановою від 9 грудня 1918 р. Директорія відмінила всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері трудового права. Поновлювався восьмигодинний робочий день, відновлювалося право на укладання колективних договорів, проведення страйків, надавалася „уся повнота прав” робітничим фабричним комітетам.

Законодавство Директорії створювалося в режимі «швидкого реагування». Пріоритети законотворчості визначалися ситуацією в країні, яка була надто ускладненою. Саме цими обставинами пояснюється велика кількість законів, спрямованих на забезпечення виконання військової повинності: „Про призов на військову службу”, „Про прийом у діючу армію УНР добровольців”, „Про поповнення армії і флоту”, „Про мобілізацію старшин і службовців-учителів”, „Про загальний достроковий призов на виконання військової повинності народжених у 1900 році”, „Про мобілізацію службовців державного контролю” та ін. хлібної та інших повинностей, вирішення низки поточних проблем.

На вирішення складної економічної ситуації були спрямовані закони „Про Державну Грошову Одиницю” від 6 січня 1919 р., „Про хлібну повинність з урожаю 1919 року” від 15 серпня 1919 р., „Про надзвичайний одноразовий податок” від 31 травня 1920 р. та ін.

У кримінально-правовій сфері за майже повною відсутністю власних нормативних актів застосовувались норми дореволюційного карного законодавства (Кримінальне уложення 1903 р., Військово-кримінальний статут та ін.).

В умовах воєнного стану кримінально-правові норми були спрямовані проти антидержавних злочинів. Разом з тим, з метою залучення на свій бік народних мас Директорія широко використовувала акти амністії. Нагальною