Історія держави і права України : підручник.

Водночас, як і на всій території минулої Російської імперії, в Україні на хвилі буржуазно-демократичних перетворень повсюдно виникали Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів як органи керівництва революційним рухом у регіонах і містах. Уже на початку березня 1917 р. у Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі, Кременчуці, Миколаєві, Херсоні, Полтаві, Луганську, Вінниці, Сімферополі, Житомирі були створені Ради робітничих депутатів. Функцію всеросійського координатора місцевих Рад узяла на себе Петроградська рада робітничих і селянських депутатів. Наприкінці березня 1917 р. у Петрограді відбулась Всеросійська нарада делегатів Рад, яка спрямувала діяльність рад на створення загальноросійської державної системи.

Загалом у березні-квітні 1917 р. в Україні було створено понад 250 місцевих рад, які вимагали демократичних перетворень, завершення війни. Здебільшого це були Ради робітничих депутатів, але багато Рад з’явилось й у військових частинах (Ради солдатських депутатів). Подекуди у сільській місцевості виникали Ради селянських депутатів. Протягом квітня-травня 1917 р. у Києві, Харкові, Одесі відбулися обласні з’їзди Рад, які обрали керівні органи - виконавчі комітети (виконкоми). У Донецько-Криворізькому басейні та деяких інших регіонах Півдня України Ради робітничих і солдатських депутатів виступали як органи влади. Ними встановлювалися 8- годинний робочий день, тверді ціни на продукти першої необхідності, створювалися продовольчі комісії тощо.

При більшовицьких партійних комітетах та на підконтрольних більшовикам підприємствах у промислових центрах України за російським прикладом створювалися збройні формування - загони Червоної гвардії.

Як відомо, саме під гаслом «Вся влада Радам!», висунутим В. Леніним, більшовики прийшли до влади у Петрограді у жовтні 1917 р. Своїми Декретами про мир і землю, Декларацією про права народів вони привернули на свій бік трудящі маси, в тому числі велику частину селянства і армії. Не слід вважати, що ставлення до більшовицької влади соціальних «низів» на Україні принципово відрізнялося. «Майже все робітництво кожного міста ставало за ними; в селах сільська голота явно була більшовицькою...» - писав В. Винниченко.

На кінець 1917 р. у пролетарських регіонах України, де більшовики переважали у складі рад, розпочався збройний тиск на українську адміністрацію. На початку грудня посилилось протистояння між більшовицьким урядом у Петрограді (Раднаркомом) і Центральною Радою. 3 грудня Раднарком у радіотелеграмі, підписаній В. Леніним і Л. Троцьким, звернувся до українського народу з маніфестом, що містив ультимативні вимоги до Центральної Ради. Остання звинувачувалась у: «двозначній буржуазній політиці», тобто «невизнанні Рад і Радянської влади на Україні»; дезорганізації фронту, переміщенні та відкликанні односторонніми наказами українських частин з фронту; роззброєнні радянських військ, що перебувають в Україні; підтриманні контрреволюції, що проявлялося у пропуску через свою територію військ до Каледіна (який очолив повстання козаків проти більшовиків на Дону), та відмові у пропуску військ проти Каледіна.

Звинувачуючи Центральну Раду у «нечуваній зраді щодо революції», Раднарком заявив, що, у разі неприпинення зазначених дій протягом 48 годин, «вважатиме (Центральну) Раду в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні».

У Відповіді від 4 грудня Генеральний секретаріат з обуренням відкинув цей ультиматум, звинувативши Раднарком у нав’язуванні «своїх форм політичного устрою державі, що самовизначилась». Було чітко визначено позицію щодо захисту України від більшовицьких експериментів. «Поки в Росії розвивається анархія, економічна, політична та господарча руїна, поки там панує груба сваволя й потоптання всіх свобід, завойованих у царату революцією, Генеральний Секретаріат не знаходить потрібним повторяти цей експеримент на території українського народу. Українська демократія в особі українських Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, організованих у законодавчому органі - Центральній раді, і в правительстві її - Генеральнім Секретаріаті, є цілком задоволена як складом цих органів, так і проведенням у життя їх волеосвідчень». Зазначалося, що українські солдати, робітники й селяни, обороняючи свої права та свою країну, дадуть належну відповідь народним комісарам, що піднімають руку російських солдатів на «їх братів українців». Було заборонено вивезення хліба в Росію, призупинено залізничне сполучення з нею, організовано випуск власних грошових купюр.