Історія держави і права України : підручник.

Зміцненню соціальної бази радянської влади на селі сприяли створені відповідно до Закону від 9 травня 1920 р. сільські та волосні комітети незаможних селян (комнезами). На відміну від вже існуючих комбідів до їх складу входили не лише бідняки, а й середняки. Якщо комбіди формувались при відсутності сільських рад і замість них, комнезами утворювались місцевими радами і діяли під їхнім керівництвом. В їх завдання входило: сприяння виконанню закону про наділення землею та інвентарем безземельних та малоземельних селян; проведення в життя закону про хлібну розкладку та забезпечення сільської бідноти передбаченою законом часткою заготівки; сприяння радянській владі на селі.

Більшовицька влада, зруйнувавши залишки попередніх судових та правоохоронних структур, велику увагу приділяла створенню органів захисту власного режиму.

Постановою уряду «Про введення народного суду» від 4 січня 1918 р. створювалися дільничі, повітові й міські народні суди, вироки й рішення яких були остаточними і не підлягали апеляційному й касаційному оскарженню. Спори із земельних, цивільних, трудових справ, відповідно до постанови уряду від 20 січня 1918 р., передавалися на розгляд позасудових та громадських органів: селянських земельних комітетів, примиренських камер, житлових камер, відділів праці місцевих Рад тощо.

Відповідно до Тимчасового положення про народні суди та революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 р., система народних судів була реорганізована. На базі дільничих судів створювався єдиний народний суд, повітові й міські суди скасовувалися. У якості касаційної інстанції скликалися ради (з’їзди) народних суддів повіту (судового округу).

Положенням РНК про народний суд від 26 жовтня 1920 р. запроваджувалися постійно діючі губернські ради народних суддів у складі: голови, його заступника, 2-5 членів, які обиралися з’їздом народних суддів.

Кримінальні справи народний суд розглядав колегіально у складі народного судді та двох або шести народних засідателів, які обиралися відповідними радами чи виконкомами. Для кандидатів на посаду народного судді вимагався досвід політичної роботи. У народних судах створювались колегії правозаступників (адвокатів), персональний склад яких обирався відповідними Радами та виконкомами.

Функція придушення опору диктатурі пролетаріату покладалася на революційні трибунали, які створювалися по одному на губернію. На розгляд трибуналів передавалися справи про контрреволюційні злочини, шпигунство, посадові злочини, спекуляцію, а з 1920 р. також справи про бандитизм, розбій, крадіжки тощо. Відповідно до Положення про революційні трибунали від 23 січня 1918 р., вони діяли за спрощеною процедурою. Щоправда, передбачалося здійснення попереднього слідства особливими народними слідчими, функцій обвинувачення - обвинувачами, захисту - правозаступниками. Кількісний і персональний склад членів трибуналу визначався губвиконкомом, але він не міг бути менш ніж 15 осіб. Справи розглядалися у складі 3-х, а з березня 1920 р.- 5-ти членів трибуналу. У квітні 1919 р. був створений Верховний касаційний суд, який розглядав скарги на вироки трибуналів, а наприкінці травня 1919 р.- Верховний революційний трибунал, який діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості.

Для боротьби з контрреволюційними, військовими та іншими злочинами у Червоній Армії створювалися військові трибунали, порядок діяльності яких визначався Положенням про особливі військові трибунали від 11 грудня 1918 р.

Особливу роль у боротьбі насамперед з політичними противниками більшовиків відігравала створена за прикладом РСФРР декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України 3 грудня 1918 р. Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, саботажем та посадовими злочинами (ВУНК). Хоча формально ВУНК створювалась як відділ Наркомату внутрішніх справ, а у 1920 р. була підпорядкована РНК УСРР, реально відбувався процес її перетворення у своєрідну репресивно-каральну структуру більшовицької партії. Діяльність ВУНК значною мірою спрямовувалась Всеросійською НК, безпосередньо підпорядкованою ЦК РКП(б).