Історія держави і права України : підручник.

Як третій розділ до Конституції був включений пристосований до умов УСРР текст Декларації прав і обов’язків трудящого і експлуатованого народу, затверджений у січні 1918 р. ІІІ Всеросійським з’їздом Рад. Закріплювалися принципи повновладдя трудящих, скасовувалась експлуатація людини людиною, запроваджувались робітничий контроль, націоналізація промисловості, транспорту, банків.

Останній розділ визначав герб і прапор УСРР.

У процесі націоналізації землі, банків, заводів, транспорту, ліквідації приватної власності відбувалося становлення основних цивільно-правових інститутів радянського права. Правові засади націоналізації були закладені в Декретах «Про націоналізацію всіх приватних залізниць і під’їзних колій» від 4 січня 1919 р., «Про порядок націоналізації підприємств» від 11 січня 1919 р., «Про націоналізацію банків» від 22 січня 1919 р., «Про скасування права приватної власності на нерухоме майно в містах» від 1 березня 1919 р. та ін.

Політика «воєнного комунізму», яка стала конкретним проявом диктатури пролетаріату у 1918-1920 рр., привела до широкої націоналізації, встановлення державної власності на засоби виробництва, монополії держави на продовольство та предмети попиту. Щоправда, не підлягали націоналізації дрібні підприємства з кількістю робітників за наявності механічного двигуна - 6 чоловік, а без нього - 10, націоналізація не торкалася власності кооперативних організацій, кустарів-одиночок. На відміну від Росії, в Україні «червоноармійська атака на капітал» розпочалася дещо пізніше. З цієї причини тут зберігалася певна кількість ненаціоналізованих середніх і дрібних підприємств, залишились у приватній власності невеликі вугільні шахти, більшим виявився грошовий обіг.

Адміністративно-правове регулювання все більше втручалося у сферу цивільно-правових відносин. Заборонялась приватна торгівля нормованими продовольчими й промисловими товарами. Було скасовано плату за паливо, газ, електроенергію, транспорт, комунальні послуги тощо. Для робітників і службовців вводилась система розподілу за картками продуктів харчування й предметів першої необхідності. Відповідно до принципу «хто не працює, той не їсть» «нетрудові елементи» карток не одержували. Більш того, на підставі декрету РНК УСРР від 1 березня 1919 р. «Про відібрання надлишків одягу та білизни у буржуазії» до них застосовувались конфіскації та реквізиції відповідних речей.

Декретами РНК УСРР «Про вилучення хлібних лишків і встановлення твердих цін на них» від 31 січня 1919 р., «Про розкладку лишків врожаю 1918 р. та попередніх років» від 12 квітня 1919 р., Законом «Про хлібну розкладку» від 26 лютого 1920 р. селян було зобов’язано продавати лишки своєї продукції безпосередньо державі. Але в умовах інфляції відбувалася звичайна реквізиція, яку здійснювали комбіди, комнезами, робітничі продовольчі загони та військові підрозділи Наркомпроду УСРР. Спочатку продрозкладка охоплювала хліб і фураж, згодом поширилась на м’ясо й картоплю, а з 1920 р.- на все продовольство.

Так зване «буржуазне» спадкове право було скасоване декретом РНК УСРР «Про скасування спадкування» від 11 березня 1919 р. Майно померлого переходило у власність держави. З цього майна забезпечувалося «утримання» непрацездатним та нужденним родичам спадкодавця.

Основи радянського земельного законодавства були започатковані вже в першому декреті Всеросійського з’їзду Рад «Про землю», постанові РНК РСФРР від 5 листопада 1917 р. «Про перехід землі в розпорядження земельних комітетів». Законодавчими актами УСРР («Тимчасове положення про соціалізацію землі», схвалене ІІ Всеукраїнським з’їздом Рад 19 березня 1918 р., декрет ВУЦВК «Про соціалістичний землеустрій і про перехідні заходи до соціалістичного землекористування» від 26 травня 1919 р., Закон Всеукрревкому «Про землю» від 5 лютого 1920 р.) скасовувалася приватна власність на землю, надра, води, ліси. Вони становили єдиний державний фонд. Заборонялися будь-які цивільно-правові угоди із землею (купівля- продаж, застава, дарування та ін.). Земля надавалася селянам у користування. Передбачався розвиток колективних форм землекористування (радгоспів, сільськогосподарських комун, артілей, товариств із спільної обробки землі). Кооперативні об’єднання, участь у яких для сільського населення стала обов’язковою, перетворилися по суті на придаток Наркомпроду. З цієї причини в умовах товарного голоду кооперація наприкінці 1920 р. майже перестала існувати.

Регулювання трудових відносин відбувалося на основі Кодексу законів про працю РСФРР від 10 грудня 1918 р., дія якого на підставі договору про воєнно-політичний союз поширювалася на Україну. Проголошувався загальний обов’язок працювати та право на працю; обов’язок виконувати встановлену міру праці та право на оплату праці; обов’язок дотримуватися дисципліни праці та радянських законів про працю; право на відпочинок та матеріальне забезпечення.