Історія держави і права України : підручник.

Цього ж дня Указом Президія Верховної Ради СРСР затвердила Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані, і в районах бойових дій. Відповідно до Положення військові трибунали створювались при військових округах, фронтах і флотах, при арміях, корпусах та інших військових з’єднаннях і воєнізованих установах. У військові трибунали реорганізовувалися лінійні суди залізничного та водного транспорту. Положення визначало порядок комплектування, підсудність справ військовим трибуналам, порядок розгляду ними справ та оскарження вироків.

Діяли трибунали військ НКВС, які поділялися за територіальною ознакою на окружні та обласні. У прифронтових місцевостях, де запроваджувався стан облоги, з обласних та районних судів також утворювалися військові трибунали.

Цивільні справи й частину кримінальних справ розглядали встановлені Законом про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік (1938 р.) народні й обласні суди, які діяли до окупації відповідних територій німецько-фашистськими загарбниками. Відразу ж після визволення районів та областей вони відновили свою роботу, спрямовуючи її на вирішення цивільно-правових спорів, що виникли внаслідок беззаконня і свавілля фашистів. Характерними для цього часу були позови про право на житлову площу, віндикаційні позови власників майна, яке опинилося у чужому володінні, позови про відшкодування збитків тощо.

Наслідком запровадження воєнного стану на території України стала воєнізація прокурорських органів. Прокуратури областей, районів і міст прифронтової смуги, а також транспортні прокуратури перетворено у відповідні військові. На визволених від німецьких окупантів територіях прокурорські органи спрямовували свою діяльність на відновлення радянського правопорядку, боротьбу із злочинністю, охорону прав військовослужбовців і членів їх сімей, інвалідів війни. За участю прокурорських працівників діяли міські, обласні та республіканська надзвичайні комісії по виявленню і розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників та їх спільників.

На початку війни відбулася ще більша централізація органів держбезпеки та внутрішніх справ. 20 липня 1941 р. НКДБ і НКВС СРСР були об’єднані у єдиний НКВС СРСР. (Перед війною НКВС поділили на два наркомати: внутрішніх справ і держбезпеки). На початку серпня аналогічно відбулося об’єднання органів держбезпеки та внутрішніх справ УРСР.

Діяльність органів держбезпеки мала відверто репресивний характер. Уже протягом першого тижня війни, щоб не залишити ніяких «антирадянських елементів, потенційно корисних німцям», вони здійснили масове знищення політичних в’язнів у тюрмах Західної України. Продовження подібних акцій «врегулював» наказ Сталіна № 270 від 16 серпня 1941 р. Під час відступу Червоної Армії за наперед заготовленими списками здійснювалися арешти «неблагонадійних», яким, за блискавично сфабрикованими звинуваченнями, військові трибунали виносили, як правило, смертні вироки. Тих, хто ухилявся від евакуації, заарештували, підозрюючи у зраді. Наказом № 227 від 28 липня 1942 р. Сталін санкціонував створення загороджувальних загонів військ НКВС, яким надавалося право розстрілу «у позасудовому порядку».

Поряд із репресивними функціями, на органи НКВС покладались функції охорони військових тилів, створення та керівництво винищувальними батальйонами, організація збройного опору в тилу ворога.

Після визволення від німецьких загарбників території Західної України на органи та війська НКВС було покладено завдання боротьби проти ОУН- УПА. Для проведення «чекістсько-військових операцій», крім військ НКВС та підрозділів Львівського військового округу, залучалися сформовані з місцевого населення «винищувальні батальйони» та «групи сприяння». За даними НКВС УРСР у боях загинуло близько 100 тис. вояків УПА та близько 10 тис. осіб із радянської сторони. У 1944-1945 рр. на Західній Україні були продовжені розпочаті ще перед війною масові репресії, внаслідок яких десятки тисяч громадян були депортовані до Сибіру.

В умовах війни з’явилися нові напрями діяльності органів міліції, пов’язані із втіленням у життя наказів військового командування щодо забезпечення особливого режиму у місцевостях, оголошених на воєнному та осадному стані. Серед них: охорона важливих об’єктів, боротьба з дезертирством, сприяння владі у залученні громадян до трудової повинності, у вилученні транспортних засобів для оборонних потреб тощо. У відбудовний період міліція, поряд з охороною громадського порядку та боротьбою зі злочинністю, займалась ліквідацією дитячої безпритульності, вилученням зброї у населення та ін.