Історія держави і права України : підручник.

Серед перших досліджень у галузі історії права давньоруської та литовсько-руської доби - праці ректора Новоросійського (Одеського) університету Ф. Леонтовича. Його наукові дослідження базувалися на досконалому знанні історичних джерел, історико-правової літератури. Серед численних праць з історії литовсько-руського права: „Руська Правда і Литовський статут” (1864), „Джерела русько-литовського права” (1894), „Правоздатність литовсько-руської шляхти” (1911) та ін. Не втратили актуальності його праці з історії давньоруського права: „Джерела з історії слов’янських законодавств” (1866), „Звичаєве право південних слов’ян” (1873), „Історія руського права” (1902) та ін. Ф. Леонтовичу належить першість наукового висновку про наступність положень Руської Правди в Литовському Статуті, що стало основою концепції західноруського права.

Дослідженням з історії права давньоруської і литовсько-руської доби була присвячена наукова діяльність професора Університету св. Володимира М. Владимирського-Буданова. Його фундаментальні праці заклали підвалини історії права як галузі вітчизняної юридичної науки. Передусім, це „Обзор історії руського права”, що вийшов сімома виданнями у 1886-1915 рр. та „Хрестоматія по історії руського права”, три випуски якої вийшли протягом 1872-1875 рр.

У 1879 р. професор Університету св. Володимира О. Кістяківський вперше зібрав, систематизував і опублікував зі своєю передмовою видатну пам’ятку українського права - «Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року.».

Палким прихильником історичної школи права в Україні був професор Університету св. Володимира в Києві В. Антонович. Єдиним джерелом влади він вважав народ, засуджував станові привілеї, віддавав перевагу „вічовому принципу широкого демократизму” та вимагав повного підпорядкування держави громадянському суспільству. В. Антоновичу належить видатний внесок в у розробку проблем історії козацтва, гайдамаччини, селянства, міщанства, шляхетства, духівництва.

Центральне місце серед істориків України кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. належить М. Грушевському, який в роботі „Звичайна схема «русской» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства” обґрунтував історичну закономірність здобуття Україною державності. Його історико-правові погляди виходять з розуміння українського історичного процесу, який розглядався ученим у контексті єдиного культурного потоку на тлі еволюційного розвитку людства. М. Грушевський - родоначальник української історичної школи, творець новітньої концепції суспільної історії України, яку він виклав у капітальній праці - „Історія України-Руси” (1898-1936), а також у ґрунтовних дослідженнях „Нариси історії українського народу (1904)”, „Ілюстрована історія України” (1911) та ін.

У радянський період процес вивчення історії української держави і права має свої особливості. Подальшому його розвитку сприяло повернення у 1924 р. М. Грушевського в Україну. Під його керівництвом в Академії наук досліджувалася не тільки історія української держави, а й історія українського права.

Вагомий внесок у розвиток української історико-правової науки внесла „Комісія для виучування історії західноруського і українського права ВУАН” (1919-1934 рр.), яку спочатку очолював Ф. Тарановський, а з 1920 року - М. Василенко. До складу комісії на різних етапах її роботи входили: С. Борисенок, А. Кримський, О. Левицький, М. Максимейко, О. Малиновський, Л. Окіншевич, М. Слабченко, І. Черкаський та ін. Результатом її плідної роботи стали 8 томів (тираж 7 тому було знищено з ідеологічних міркувань) «Праць комісії для вивчення історії українського права», які містили результати дослідницьких робіт, науково-полемічні та бібліографічні матеріали. Комісією було підготовлено і в 1928 р. видано перший том „Матеріалів до історії українського права”, в якому опубліковано пам’ятки українського права „Суд і розправа в правах малоросійських”, „Процес короткий приказний”, „Інструкція судам 1730 р.” та ін. Другий том „Матеріалів до історії українського права” був заборонений в 1930 р. на стадії друку. Крім того членами комісії було підготовлено велику кількість праць, опублікованих у наукових збірниках ВУАН, наукових і фахових юридичних часописах.

Значну роботу з вивчення архівних документів, етнографічних матеріалів правового характеру, а також по збиранню і дослідженню матеріалів звичаєвого права здійснила „Комісія для виучування звичаєвого права України ВУАН” (1918-1934 рр.). Члени комісії підготували низку наукових праць, присвячених аналізові ролі звичаєвого права на різних етапах історичного розвитку України, впливу звичаєвого права на Руську правду, Литовські статути та інші джерела права України. Після обрання головою комісії О. Малиновського, крім вивченя дореволюційного звичаєвого права, зусилля членів комісії спрямовувалися також на „революційне звичаєве право”, тобто нові звичаї і традиції.