Історія держави і права України : підручник.

У Нижньому Подніпров’ї та в Степовому Криму рештки скіфського населення утворили нову державу, що її Страбон назвав Малою Скіфією. Найбільшого піднесення вона досягла в другому столітті до н. е. за царів Скілура та його сина Палака. Столиця держави - Неаполіс (поблизу Сімферополя) була важливим ремісничо-торговельним і культурним центром. Скіфія вела успішну боротьбу з античними містами-державами, зокрема, взяла під контроль Ольвію. Влада скіфів поширилась на всю Тавриду.

На зламі II—III століть н. е. скіфське царство зазнало нищівного нападу готів. Вторгнення у 375 р. гунів призвело до остаточного розпаду Скіфії.

Суспільний лад у скіфському царстві характеризується соціальним розшаруванням. Розкопки курганів свідчать про різкий контраст поховань знаті й простих людей. Панівну верхівку суспільства становили: царська сім’я, військова аристократія, родоплемінна знать, багаті купці, які постійно збагачувалися за рахунок воєнних походів, работоргівлі, експлуатації общинників і рабів.

За Геродотом, відособленою соціальною групою, яка відігравала значну роль у житті суспільства, були жерці.

Найчисленнішу верству населення становили вільні общинники, які відбували військову службу, платили данину, виконували інші повинності. Основу скіфського війська становила легкоозброєна кіннота, головною ударною силою були загони важкоозброєних вершників, захищених панцирями та щитами.

У Малій Скіфії (степовому Криму) основну масу міського населення становили вільні ремісники й купці.

На найнижчому щабелі скіфської соціальної ієрархії перебували раби. Хоча кількість рабів була значною, вони не відігравали вирішальної ролі у виробництві, їх використовували у домашньому господарстві, а також як товар у торгівлі з грецькими містами. Головними джерелами рабства були: підкорені народи, військовополонені, народжені від рабині та ін.

Про соціальну нерівність серед скіфів свідчать археологічні дослідження їхніх поховань. При похованні царя чи знатного скіфа вбивали і клали в могилу кращих дружин, наложниць, слуг, конюха з кіньми. Також у могилу клали коштовну зброю, цінні прикраси, розшитий золотом одяг, золотий та срібний посуд. Над могилою насипали величезний курган заввишки понад 20 м. та близько 400 м. в діаметрі. Могили простих скіфів були невеликими за розмірами, а разом з померлими до могил клали: чоловікам - списи, стріли, а жінкам - прості прикраси.

Державний лад. Скіфія була державою рабовласницького типу. За формою правління - один із різновидів рабовласницької монархії. За даними писемних джерел, вона поділялася на три частини, кожну з яких очолював цар. Один з них, що владарював над скіфами царськими, був верховним царем. У свою чергу, царства поділялися на округи - номи. На чолі царств і номів стояли представники царської династії. Верховному цареві належала вся повнота законодавчої та розпорядчої влади. Він самостійно вирішував питання внутрішньої та зовнішньої політики, виконував судові функції. Базуючись на уявленні про божественне походження царської влади, цар виконував також функції жерця.

Апарат державного управління складався з найближчих родичів, найвідданіших слуг і військової верхівки. Найвпливовіші з них складали наближений до царя дорадчий орган - царську раду. За часів Геродота у скіфському суспільстві існував також демократичний орган - народні збори всіх воїнів, на яких обговорювалися важливі питання суспільного життя і престолонаслідування. Із зміцненням царської влади, починаючи від Атея, значення зборів втратило силу.

Виникнення державного апарату не знищило повністю колишньої родової організації, особливо у місцевому управлінні, де зберігалися свої старійшини й вожді.

Державна структура скіфів була ще досить крихкою і значно відрізнялась від розвинутих рабовласницьких або феодальних держав. Але вона була політичною організацією за своїми основними функціями:

- підтримання відносин залежності й панування;

- зміцнення верховної влади;

- накопичення багатств у руках пануючої верхівки.

Право. Основними джерелами права у Скіфії були: звичай та правила, встановлені царською владою. Певний вплив на право справляла релігія. Скіфи уникали запозичення чужоземних звичаїв, особливо від еллінів, таврів, неврів та інших груп населення.

Цивільно-правові норми захищали державну владу, життя, майно та привілеї царської сім’ї. Верховна власність на землю належала цареві. Скіфське право захищало приватну власність на рухоме майно, худобу, домашні речі, рабів, особисті речі, зброю, знаряддя виробництва.

Було розвинене зобов’язальне право, яке регулювало відносини купівлі- продажу, дарування, міни. Зазвичай договори скріплювалися клятвою.

Здійснювалася правова регламентація данницьких відносин. Так, відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувались пограбуванням майна, худоби, захопленням полонених (рабів).