Історія держави і права України : підручник.

Кожен курінь висував свого кандидата у кошові отамани і наполягав на обранні саме його, а не когось іншого. Кандидати, чиї імена вигукувалися на січовому майдані, мали негайно покинути його і піти у свої курені, щоб особистою участю не впливати на процедуру обрання. Коли після довгих суперечок зупинялися на одному з кандидатів, до нього в курінь від січової громади направлялась поважна делегація, яка оголошувала обраному волю товариства і просила його прийняти запропоновану честь. Зазвичай обраний починав відмовлятися і тоді козаки брали його під руки, штовхали ззаду і вбоки і так вели на майдан. Там йому вручали палицю і проголошували про рішення ради, але обраний за давнім правилом мав двічі відмовитися від пропонованої йому честі і погоджувався лише після третьої пропозиції. Тоді довбишеві наказувалося пробити честь новому отаману, а старі січовики посипали йому голову піском чи обмазували грязюкою, щоб він не забував про своє походження і не прагнув вивищуватися над товариством. Кошовий у свою чергу мав кланятися на чотири боки і дякувати товариству, на що козаки відповідали схвальними вигуками. Цього ж дня так само обирали військову старшину, а по куренях - курінних отаманів. На наступний день відбувалися вибори військових службовців.

Проте вибори політичного керівництва Січі рідко обходились без ускладнень, а іноді завершувалися непередбачувано, із справжніми сварами, бійками, заворушеннями. За козацьким правом дозволялися прямі сутички між прибічниками кандидатів і перевага, звичайно, була на боці фізично сильнішої сторони, яка передбачала подібне і відповідно готувалась до цього.

Дещо іншою була звичаєво-правова процедура вирішення на раді питань про військовий похід, участь у військових діях на запрошення володаря іноземної держави. Як повідомляє Д. Яворницький, козаки на таких радах розташовувалися на січовому майдані колом. У випадку знаходження на Січі посла від держави, що запрошувала козаків у похід, його також допускали у коло. Обговорюючи пропозицію про участь у військових діях, запорожці за звичаєм розділялися на два кола: одне становила старшина, друге - рядові козаки, чернь, сірома. Перевага віддавалась рішенню кола рядових козацьків. Приймаючи пропозицію, на знак згоди козаки голосно вигукували, підкидаючи вгору шапки. Потім вони йшли до старшини і вимагали від неї повної згоди, погрожуючи у випадку відмови повкидати їх у ріку, а то і втопити. У випадку ускладнень збиралося мале коло з 20 депутатів, яке радилося окремо і лише потім розмістившись у середині великого кола вело переговори з послом, укладаючи з ним попередню угоду. Після завершення переговорів військові осавули доводили результати переговорів до кола черні, яка радилася між собою і висловлювала свою згоду голосними вигуками і підкиданням шапок. На честь посла били в барабани, сурмили в сурми, стріляли з гармат.

Але на цьому рада могла й не закінчуватися. Увечері невдоволені таким рішенням козаки ходили з куреня в курінь і своїми зауваженнями про небезпеку походу, далечінь дороги тощо викликали занепокоєння товариства. Наранок чернь знову скликала раду і приймалося протилежне рішення. Посол зі свого боку намагався розвіяти думки про небезпеку війни й обіцяв козакам великі нагороди. Військові старшини також переконували запорожців пристати на вигідні пропозиції і умовляли їх не ганьбити себе відмовою від боротьби проти ворогів віри Христової. Коли ж козаки наполягали на своєму, кошовий отаман складав із себе повноваження і виходив з кола, заявляючи, що не бажає лишатися ватажком людей, які не дбають про військову честь і козацьку славу запорожців.

По обіді знову скликалась рада. Оскільки на цей раз частина козаків, не бажала йти на майдан, осавули заганяли їх киями. Козаки відряджали депутацію до кошового з проханням знову очолити їх. Після довгих умовлянь кошовий знову з’являвся на майдані. Укладалися письмові умови щодо участі в поході і відсилалися до посла. Посол з’являвся у коло, від імені свого володаря оголошував згоду на всі пункти й передавав козакам гроші за їх участь у поході. За дорученням товариства ці гроші тут же принародно перелічували кілька старшин.

На завершення товариство писало листа до іноземного володаря, дарувало послу хутро й шапку, урочисто прощалося з ним і проводжало з Січі.