Історія держави і права України : підручник.

Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького (1648-1654 рр.) завершилася створенням Української національної держави, яку прийнято ще називати Гетьманською державою.

Уже перші перемоги козацько-селянського війська під Жовтими водами, Корсунем, Пилявцями у 1648 р. завдали нищівного удару політичному режиму Речі Посполитої на Україні. Намагання польського короля Яна Казимира приборкати козаків спричинили новий спалах бойових дій у 1649 р. Зрада кримськотатарського війська під Зборовом не дала Б. Хмельницькому розгромити шляхетську Польщу і визволити Україну з- під її влади.

Однак у «Декларації його королівської милості Війську Запорозькому» від 8 серпня 1649 р., яка отримала назву Зборовського договору, було визнано українську державність в межах трьох воєводств Київського, Чернігівського та Брацлавського. На даній території, площа якої налічувала близько 200 тис. кв. км і на якій проживало населення до 1 млн чоловік, встановлювалась козацька адміністрація. В тогочасних документах її називають Військо Запорозьке, Русь, Руська земля, Стара Русь. В адміністративному відношенні вся ця територія поділялась на полки й сотні. Функції органів публічної влади покладались на генеральний, полковий і сотенний уряди. Сюди не мали права з’являтись коронні війська. Реєстр козацького війська складав 40 тис. В 1649 р. було розпочато створення власних фінансової, податкової, судової систем. Ограни державної влади взяли на себе функції підтримання громадського порядку, охорони торгівлі.

Але продовження воєнних дій і поразка повстанців під Берестечком загальмували процес розбудови власної держави. За Білоцерківським договором, який було підписано 18 вересня 1651 р. унаслідок поразки, козацька територія обмежувалась Київським воєводством, а військо - 20 тис. чоловік. На Чернігівщині і Брацлавщині, які окупували польські війська, поновлювалась польська влада й дія адміністрації Речі Посполитої. Умови Зборівського договору було відновлено після перемог козацького війська над поляками під Батогом (1652 р.) та Жванцями (1653 р.).

Однак політичне та економічне становище на визволених землях було важким. Негативно відбивалися на господарстві держави продовження воєнних дій, загальна мобілізація, неврожай, ізоляція від зовнішніх ринків, татарські навали, з їх трагічними наслідками. Загроза відновлення польсько- шляхетського панування на українських землях залишалась. За таких умов Б. Хмельницький, не раз обдурений і зраджений союзниками, з якими Україна вступала в союзи під час війни з Польщею (Туреччина, кримський хан, Молдавія), домагається рішення Земського собору Московської держави 1 жовтня 1653 р. про взяття Війська Запорозького «з городами их и землями... под государеву высокую руку».

8 січня 1654 р. в м. Переяславі на загальновійськовій Генеральній раді було ухвалено рішення про перехід України під зверхність царя. У своєму виступі Б. Хмельницький, наголосивши на потребі України у верховному володарі, назвав чотирьох потенційних кандидатів на цю роль: польського короля, кримського хана, турецького султана та московського царя. Учасники Переяславської ради висловились: «Волим під московського царя православного». Це рішення було скріплено спільною присягою.

Незабаром після того тисячі людей у 117 містах України також склали присягу на вірність цареві. Проте далеко не всі і не повсюдно підтримали рішення Переяславської ради. Відмовились складати присягу полки Уманський, Брацлавський, Кропивнянський та Полтавський. Попри всі ці розбіжності, якихось значних виступів проти прийняття присяги не було. На думку деяких дослідників, присяга українського населення мала місце ще й тому, що Москва вважала Україну за державний організм із значною долею прямого народовладдя. За таких умов вона мусила вважати недостаньою присягу самого гетьмана і наполягати на присяганні широкої людності як суб’єкта вирішення найважливіших справ.

Після Переяславської ради гетьманом Б. Хмельницьким від імені Війська Запорозького був укладений договір з царем Олексієм Михайловичем. Договір складається з таких актів:

1. проекту договору «Просительні статті» з 23 пунктів, підписаного Б. Хмельницьким 17 лютого 1654 р. та поданого українським посольством царському уряду 14 березня 1654 р.;

2. акта «Статті Богдана Хмельницького» (або «Статті Війська Запорозького) з 11 пунктів, поданого 21 березня 1654 р. за результатами переговорів у Москві посольства гетьмана Б. Хмельницького на чолі з генеральним суддею С. Зарудним і полковником П. Тетерею з представниками царського уряду;

3. Царських жалуваних грамот від 27 березня 1654 р.: а) про прийняття України під цареву високу руку; б) Гетьману і усьому Війську Запорозькому про збереження їх прав і вольностей; в) Б. Хмельницькому про передачу Чигиринського староства «на гетьманську булаву». 12 квітня 1654 р. Б. Хмельницькому була направлена ще одна царська грамота, що також підтверджувала права й вольності Війська Запорозького.