История Киева. Киев имперский

Белое духовенство, по свидетельству Аскоченского, «…здесь вовсе не на таком счету было, как в северных губерниях России. Несмотря на заслуги, щедро награждаемые монаршими милостями, оно мало пользовалось уважением, особенно людей высшего класса. Простолюдины, правда, уважают духовных, но и то не искренне, не от души. Причина тому давняя свычка с католическим духовенством, не в пример нашему образованнейшим и умеющим держать себя; наши духовные, по большей части, погрязли в семейных, жизненных расчетах… Грубость и невежество – это самые обыкновенные свойства; неопрятность, грязь – это второстепенные его качества… Словом, киевское духовенство не пользовалось тем уважением, какое приличествует его сану».

Здесь уместно привести характеристику нашего современника Дмитрия Корчинского: «Священик – лише носій божественної благодаті, яка передається від самих апостолів чередою висвячень. Це дає йому можливість звершувати таїнства, без яких за свідченням самого Христа неможливе спасіння. Проте, цим і обмежується виключне становище священика. Моральним авторитетом може бути прихожанин. Паломники часто їдуть до певного старця, а не до настоятеля монастиря. А позицію Церкви частіше висловлюють визнані християнські публіцисти, а не архієреї. Головна роль організації священників – висвячувати та навчати священників. Архієрейський собор – скоріше академія наук, а не уряд.

Наші предки намагалися вирішити проблему церковної бюрократії через встановлення того порядку, що єпископи мають обов’язково бути ченцями. Припускалося, що людина, яка вмерла для світу й ніколи не матиме сім’ї, майна, змогла приборкати власну чуттєвість, буде краще служити Церкві, не боятися її ворогів і справедливо розв’язувати суперечки. Бо хіба налякаєш тюрмою того, хто мешкає в могилі? Згодом, мавпуючи церкву, подібні підходи використали інші відщепенці, утворюючи інститут „злодіїв у законі“. Ні щодо єпіскопів, ні щодо блатних цей підхід нажаль не спрацював».

Один из путешественников (И. И. Сердюков), побывавший в Киеве в 1850-х годах, пишет: «Киев город какой-то смешанный: по университету выглядит ученым, по монастырям – священным, по крепости – военным, по пристани – торговым. Народность тоже разнообразная; поляки, малороссияне, евреи и русские, между которыми разительная разница и в костюмах. Я тогда уже заметил между панами и студентами особые польские кружки, посматривающие на русское с пренебрежением. Извозчики неопрятны и дерзки до нестерпенья. Есть довольно много порядочных магазинов, и даже книжные лавки. Жизнь недорогая; климат умеренный; местоположение очаровательное».