Історик

— Знову правильно, Ватсоне. Я багато в чому схожа на тітку, дякувати Богові. Але тобі більше сподобається моя мати — багатьом людям вона більше подобається. А тепер чи можу я запросити тебе повечеряти зі мною в нашому улюбленому закладі, де ми і попрацюємо над твоєю доповіддю?

— Звичайно, — погодився я, — особливо якщо там не буде циганок.

Я обережно, з іронією запропонував їй руку, і вона відклала газету, щоб обпертися на неї. Дивно, подумав я, коли ми виходили на залиті вечірнім сонцем візантійські вулиці, що навіть за найважчих обставин, у найнебезпечніші моменти життя, коли ти далеко від дому та близьких знайомих, трапляються моменти неймовірної радості.

Сонячним ранком ми з Барлі сіли у Боло на потяг, що йшов у Перпіньян.

Розділ 38

У літаку, що відлітав у п’ятницю зі Стамбула в Будапешт, було повно вільних місць, і коли ми сіли серед турецьких бізнесменів у чорних костюмах, мадярських чиновників у сірих піджаках, бабусь у синіх плащах і в хустках на голові (напевно, вони їхали або на роботу в Будапешт, або їхні дочки виходили заміж за угорських дипломатів), за короткий переліт мені залишалося тільки мріяти про подорож потягом.

Та подорож під стінами гір, повз суміш лісів, річок і міст чекала на мене пізніше, як ти знаєш, після того перельоту я двічі їздив туди. Є щось загадкове у тій зміні, що переживає мандрівник, переїжджаючи по маршруту з ісламістського світу до християнського, з оттоманського до австро-угорського, з мусульманського до католицького чи протестантського. Проїжджаючи повз різні міста, пам’ятки архітектури, мінарети, що поступово рідіють, повз бані церков, ліси і береги річок, ти починаєш потроху вірити в те, що можеш у самій природі побачити багатство історії. Невже турецький схил насправді відрізняється від схилу мадярських луків? Звичайно ж, ні, і все-таки розбіжностей не можна не помітити, як й історію, яка говорить нам, що все знаходиться в нас. Пізніше, подорожуючи тим самим маршрутом, я побачу це все по-іншому. Добре й кровожерливе — це ще один трюк історичного бачення, коли ти розриваєшся між добром і злом, міфом і війною. Не має значення, чи уявляв я напад оттоманів через Дунай або ранні набіги варварів зі Сходу, у голові моїй завжди крутились суперечливі видіння: відрубану голову кидали в табір із криками тріумфу й ненависті, бабуся (може, давній предок тих зморшкуватих старих, яких я бачив у літаку) одягає онука в теплий одяг, цілує його в гладку турецьку щоку й спритною рукою перевіряє, чи не підсмажилося рагу.

Ці образи чекали мене попереду, а поки я летів у літаку й шкодував про панораму внизу, навіть не знаючи, що там таке або які думки вона потім навіє мені. Хелен, більш досвідчений і менш натхненний мандрівник, скористалася нагодою й заснула, згорнувшись у кріслі. Дві ночі тому в Стамбулі ми допізна сиділи в ресторані, працюючи над доповіддю для конференції в Будапешті. Мені довелося поглибити знання щодо битв між Владом і турками, якими я раніше насолоджувався (чи не насолоджувався), хоча це не дуже допомагало. Я сподівався, що ніхто не запитає мене про джерело інформації цього наполовину завченого матеріалу. Я був приголомшений: чого тільки не було в голові Хелен, і знову захоплювався тим, що її самоосвіта на тему Дракули була наслідком її слабкої надії показати себе перед батьком, якого вона майже не могла в чомусь звинувачувати. Коли її голова схилилася на моє плече, я дозволив їй залишитися там, щосили намагаючись не вдихати запаху її кучерявого волосся (угорський шампунь?). Вона втомилася, і я сидів не рухаючись, поки вона спала.

Першим моїм враженням про Будапешт, коли ми їхали в таксі з аеропорту, була благородна велич. Хелен пояснила мені, що ми зупинимося в готелі біля університету на східному березі Дунаю, у Пешті, але вона, очевидно, попросила нашого таксиста провезти нас по узбережжю Дунаю перед тим, як висадити. Спочатку ми їхали вулицями між величних будинків вісімнадцятого й дев’ятнадцятого століть, подекуди прикрашених новомодними архітектурними вигадками або із старезними деревами біля них. Потім ми виїхали до Дунаю — він був величезний. Я не був підготовлений до такої грандіозності — широкі мости були перекинуті через нього. На нашому березі височіли неймовірні нові готичні шпилі середньовічних церков. Широка річка, здавалося, була скрізь, сіро-зелені легкі хвилі з’являлися на поверхні від вітру, вода сяяла від сонячного світла. Величезне блакитне небо височіло над маківками, пам’ятниками й церквами, воно торкалося води, змінюючи її кольори.