Історик

Ваше Преосвященство, отче-настоятелю Максиме Євпраксію!

Покірний грішник молить вашої уваги. Як я вже описував, існує багато суперечностей у цій кампаній тому що наша місія вчора провалилася. Це місто небезпечне для нас, але все-таки ми не можемо виїхати звідси, поки не дізнаємося, що сталося зі скарбом, який ми шукаємо. Цього ранку, завдяки милості Всемогутнього, нам відкрився новий шлях, про який я розповім вам тут. Настоятель Панахрантоса, почувши від свого доброго друга настоятеля, який дав нам притулок, про наші серйозні потреби, сам прийшов до нас у монастир святої Ірини. Він милосердний, духовний чоловік п'ятдесяти років, спочатку він жив у Великій Лаврі на Святій горі Афон, а зараз уже кілька років є ченцем й настоятелем у Панахрантосі. Перш ніж прийти до нас, він радився наодинці з нашим настоятелем, а потім вони говорили з нами у келії нашого настоятеля — це була таємна розмова, всі послушники й слуги пішли з келії. Він сказав, що до сьогоднішнього ранку не знав, що ми тут знаходимося, але, почувши про це, прийшов сюди, до свого друга, аби розповісти йому новини й тим самим убезпечити його й ченців. Коротше кажучи, він сказав, що те, що ми шукаємо, вже перевезено з міста в надійну схованку на окупованих землях болгар. Він дав нам інструкції для безпечної подорожі та назвав монастир, який нам треба знайти. Ми змушені чекати тупи щоб написати вам і отримати ваші накази з цього питання, але ці настоятелі сказали нам, що деякі яничари із султанської охорони вже приходили до патріарха й допитувались у нього про зникнення того, що ми шукаємо. Нам дуже небезпечно залишатися тут навіть на день, ми будемо в більшій безпеці в язичницьких землях, ніж тут. Ваше Преосвященство, вибачте нам нашу вільність за те, що ми вирушили в дорогу, не дочекавшись ваших інструкцій. Нехай благословить вас Бог, нехай ваше рішення буде супроводжувати нас. Якщо знадобиться, я знищу навіть цей запис, перш ніж він потрапить у ваші руки, я прийду й розповім вам усе про наш пошук власним язиком, якщо його, звичайно, не відріжуть колись.

Покірний грішник брат Кирил Квітень, рік Бога нашого 6985.

Коли Тургут закінчив, запала глибока тиша, і він розсіяно погладжував свою сиву гриву. Ми з Хелен перезирнулись.

— Рік Бога нашого 6985-й? — нарешті перепитав я. — Що це означає?

— На середньовічних документах дати позначаються, починаючи від створення світу, — пояснила Хелен.

— Так, — кивнув Тургут, — рік 6985-й за сучасним відліком — 1477-й.

Я не втримався й зітхнув:

— Дуже цікавий лист, у ньому йдеться про щось важливе. Але я гублю тут слід, — відзначив я із сумом. — За датою можна сказати, що цей документ пов’язаний із тим, що містер Аксой знайшов раніше. Але де доказ того, що чернець, який написав цього нового листа, — з Карпат? І чому ви думаєте, що це пов’язано із Владом Дракулою?

Тургут посміхнувся.