Історик

Раптом Хелен узяла мене за руку, відкрито, при всіх, не соромлячись. Я думав, ми будемо приховувати наші стосунки навіть серед друзів. Я побачив, як після цього руху Тургут опустив очі. Теплі зморшки навколо його очей і рота стали ще глибшими, а місіс Бора щиро подивилася на нас, обхопивши своїми дитячими рученятами коліна. Було очевидно, що вона схвалювала наш союз, і я раптом відчув тепло благословення цих добрих людей.

— Тоді я зателефоную тітці, — рішучим тоном сказала Хелен, стискаючи мої пальці.

— Єві? Але що вона може зробити?

— Як ти вже знаєш, вона може зробити все. — Хелен посміхнулася мені: — Ні, насправді я не знаю, чи зможе вона допомогти. Але в неї є як друзі, так і вороги в таємній поліції нашої країни, вона понизила голос, ніби всупереч собі, — а в них є друзі по всій Східній Європі. І вороги, звичайно ж, — вони всі стежать один за одним. Але вона може наразитися на небезпеку — оце мене і хвилює. І нам треба буде дати великого-великого хабаря.

— «Бакшиш», — Тургут кивнув. — Звичайно. Ми із Се— лімом думали про це. Ми зібрали двадцять тисяч лір, які ви можете використати. Хоча я не можу поїхати з вами, я допоможу вам чим тільки зможу, як і містер Аксой.

Я уважно подивився на них, вони сиділи просто перед нами із серйозними обличчями, забувши про каву. Щось у їхніх обличчях: у Тургута — велике й рум’яне, в Аксоя — ніжне й тонке, обоє уважні, спокійні, але й однаково рухливі — раптом здалося мені знайомим. Мене поглинуло почуття, яке я не міг назвати, і за мить питання застигло на моїх губах. Я ще дужче стис руку Хелен у своїй, цю сильну, тверду, уже улюблену руку, і подивився в темні очі Тургута.

— Хто ви? — запитав я.

Тургут і Селім перезирнулися, щось пройшло між ними. Потім Тургут сказав низьким, чітким голосом:

— Ми працюємо на султана.

Розділ 51

Ми з Хелен разом відсахнулися. На мить я подумав, що Тургут і Селім можуть бути пов’язані з темними силами, але поборов бажання однією рукою схопити портфель, другою — Хелен і вибігти з цього дому. Хіба що через окультні науки могли працювати на давно мертвого султана ці люди, яких я вважав своїми друзями? Насправді всі султани були мертві, тому, кого б не мав на увазі Тургут, вони вже знаходилися поза межами цього світу. Мабуть, вони набрехали нам і в іншому?!

Моє сум’яття обірвав голос Хелен. Вона нахилилася вперед, бліда, з широко розкритими очима, але питання поставила спокійно і дуже просто, як і було потрібно в тій ситуації. Спочатку це питання здалося мені настільки звичайним, що я не відразу його зрозумів.

— Професоре Бора, — сказала вона повільно. — Скільки вам років?

Він посміхнувся їй:

— О, моя люба мадам, якщо ви хочете знати, чи не п’ятсот років мені, відповім: на жаль, ні. Я працюю на Величного й Чудового Спасителя світу, султана Мехмеда II, але мені не була надана незрівнянна честь зустрітися з ним.

— Тоді що, зрештою, ви хочете нам сказати? — не витримав я.

Тургут знову посміхнувся, а Селім по-доброму кивнув.

— Я взагалі не збирався говорити вам цього, — сказав Тургут. — Але оскільки ви багато в чому нам довіряєте, а також тому, що ви ставили такі проникливі питання, ми пояснимо. Я народився як нормальна людина 1911 року і сподіваюся померти у своїй власній постелі звичайним чином приблизно у 1985-му, — він посміхнувся. — Проте мої предки — довгожителі, тому мені судилося сидіти на цьому дивані й тоді, коли вже буду занадто старий, щоб мене поважати. — Однією рукою він обійняв місіс Бора за плечі. — Містер Аксой теж того самого віку, на який виглядає. У нас немає нічого незвичайного. Але ми розповімо вам про те, що є найбільшою таємницею, яку ви мусите зберегти, що б там не було. Ми перебуваємо у Варті Півмісяця султана.

— Ніколи не чула про них, — сказала Хелен, насупившись.

— Ні, мадам професор, ви не чули. — Тургут подивився на Селіма, що сидів і терпляче слухав, намагаючись стежити за нашою розмовою, його зелені очі були тихими, як ставок.

— Ми вважаємо, що ніхто про нас не чув, за винятком членів Варти. Нас відбирають як секретну охорону із найелітніших полків яничарів.

Раптом я згадав ті кам’яні обличчя з яскравими очима, які бачив на картинах у палаці Топкапи: щільні лави воїнів навколо трону султана, готові кинутись на потенційного вбивцю або просто на опального царедворця.

Тургут, здавалося, читав мої думки, він кивнув:

— Я бачу, ви чули про яничарів. Розумієте, друзі, 1477 року Мехмед Великий і Прекрасний закликав до себе двадцятьох високоосвічених офіцерів, яким можна було довіряти, і таємно вручив їм новий символ Варти Півмісяця. Вони повинні були досягти однієї мети, навіть якщо треба буде — ціною власного життя. Ця мета полягала в тому, щоб вони не дозволяли Орденові Дракона нападати на нашу велику імперію, переслідувати й убивати членів цього Ордену, де б ми їх не зустріли.

Ми з Хелен вдихнули, але цього разу я був першим.