Історик

— Варта Півмісяця була заснована 1477 року, того року, коли ченці прийшли в Стамбул! — я намагався розгадати таємницю, вимовляючи це речення. — Але Орден Дракона був заснований задовго до того імператором Сигізмундом — 1400 року, правильно?

— Точніше це було 1408 року, друже мій. Звичайно, до 1477 року в султанів уже були проблеми з Орденом Дракона через його війни із імперією. Але 1477 року Великий Спаситель світу вирішив, що в майбутньому напади Ордену Дракона можуть становити ще більшу загрозу.

— Що ви маєте на увазі? — рука Хелен була холодною і нерухомо лежала на моїй.

— Навіть наші літописи не говорять про це точно, — зізнався Тургут. — Але я впевнений: це не збіг, що султан заснував Варту всього лише за місяць після смерті Влада Тепеса.

Він склав руки разом, ніби в молитві, хоча, я згадав, що його предки, мабуть, молилися розпростертими, обличчям униз.

— У хартії сказано, що Великий заснував Варту Півмісяця, аби переслідувати Орден Дракона, наймерзеннішого ворога великої імперії за всіх часів і в усіх світах: на землі і на морі й навіть після смерті.

Тургут нахилився вперед, очі його сяяли, а сиве волосся розкуйовдилось.

— Моя теорія така, що Великий відчував або навіть знав про те, якої небезпеки зазнає імперія після смерті Дракули. — Він заправив волосся назад. — Як ми вже знаємо, султан у той час зібрав документи про Орден Дракона — архів не є таємницею, але таємно використовується нашими членами й дотепер. А ще Селім знайшов цей незвичайний лист, а ви, мадам, — народну пісню: це ще один доказ того, що Великий мав підстави для хвилювання.

У мене в голові все ще крутилися питання:

— Але як ви й містер Аксой стали членами цієї Варти?

— Членство передається від батька до старшого сина — як у вас кажуть… посвячення? Синів посвячують, коли їм виповнюється дев’ятнадцять років. Якщо в батька сини не гідні чи немає синів, таємниця помирає разом із ним. — Тургут нарешті взяв у руки забуту кавову чашку, а місіс Бора наповнила її. — Відомості про Варту Півмісяця зберігалися так ретельно, що навіть інші яничари не знали, що серед них є таке товариство. Наш улюблений «фатих» — Завойовник — помер 1481 року, але Варта продовжує існувати. Яничари були великою силою й за часів панування слабких султанів, але ми зберігали нашу таємницю. Коли імперія припинила своє існування, ніхто не знав про нас, тому ми все ще існуємо. Батько Селіма Аксоя зберіг наші хартії під час першої великої війни, а Селім — під час останньої. Він і тепер зберігає їх у таємному місці — це наша традиція.

Тургут видихнув і зробив великий ковток кави.

— Здається, — сказала Хелен із деякою підозрою, — ви говорили, що ваш батько був італійцем. Як же він опинився у Варті Півмісяця?

— Так, мадам, — кивнув Тургут над своєю чашкою. — Мій дід із лінії матері був дуже активним членом Варти, він не міг пережити того, що його рід закінчиться після нього. У нього була тільки одна дочка. Коли він зрозумів, що Імперія закінчиться за його життя…

— Ваша мати! — вигукнула Хелен.

— Так, моя люба… — задумливо посміхнувся Тургут. — Так, не тільки у вас незвичайна мати. Я, здається, говорив вам, свого часу вона була однією з найосвіченіших жінок у своїй країні, і моєму дідові нічого не залишалося, як передати їй усі свої знання й амбіції, щоб підготувати її до служби у Варті. Вона зацікавилася технікою, тоді ця галузь знань ледве починала розвиватися. Після того, як її ввели до Варти, вона поїхала вчитися до Рима — там у діда були друзі. Вона досконало вивчила математику, читала чотирма мовами, включаючи грецьку й арабську.

Він сказав щось турецькою дружині й Селіму, і вони обоє схвально посміхнулися.

— Вона їздила верхи не гірше від вершників султана, та — хоча дуже мало хто знав про це — чудово стріляла.

Тургут підморгнув Хелен, і я згадав її маленький пістолет — де ж вона його зберігала?

— Від мого діда вона багато дізналася про лігвище вампіра і про те, як захистити живих від його злісних задумів. Ось її портрет, якщо ви хочете побачити.

Він підвівся й приніс нам її фото зі стола, дуже обережно передавши його в руки Хелен. Це був неймовірний знімок, дуже чіткий, — такі робили на початку сторіччя. Дама, що сиділа у стамбульській студії, була спокійною, але фотограф під своїм чорним покривалом уловив у її очах щось схоже на веселощі. На тлі чорної сукні її шкіра, здавалося, була без жодної вади. Її обличчя нагадувало риси Тургута, тільки ніс і підборіддя були тонші й ніжніші. Її обличчя було подібне до ранньої квітки на стеблині тонкої шиї — обличчя оттоманської принцеси. Волосся під капелюхом із пером зібране вгору, а очі посміхалися мені з гумором, і я пошкодував, що роки розділяють нас.

Тургут знову взяв рамочку в руки.