Юдейська війна

Того ж дня, коли кур’єр прибув до Юдеї, покликали її. Вона не здогадувалася, для чого її кличуть. При президентові громади Йосифів довірений передав їй листа. Вона не вміла читати, просила, щоб прочитали їй. Їй прочитали, вона не зрозуміла, їй прочитали ще раз, пояснили, вона впала. Секретар громади надірвав повідомлення, на знак того, що воно було, у згоді з приписом, передане та прочитане, поклав його до своїх актів і видав про це кур’єрові відповідне свідоцтво.

Мара пішла додому. Вона розуміла, що не запобігла ласки перед Йосифовими очима. Коли жінка не запобіжить ласки перед чоловіковими очима, тоді чоловік має право відіслати її. Жодна її думка не йшла проти Йосифа.

Віднині вона з лячною турботою присвятила свої дні маленькому Симеонові, Йосифовому первістку. Пильно утримувалася вона від усього, що могло ушкодити її молоко, уникала солоної риби, цибулі, деяких овочів. Вона вже не називала своє дитя Симеоном, називала його спершу Бар-Меєр, тобто син світлосяйного, потім Бар-Адир, тобто син могутнього, далі Бар-Ніфлі, тобто син хмари. Але президент громади звелів їй прийти вдруге і заборонив їй давати такі імена дитині, бо хмара, і могутній, і світлосяйний були епітетами месії. Вона приклала свою руку до низького лоба, уклонилася, обіцяла послухатися. Але коли була сама, коли ніхто її не чув, тоді й далі називала маленького Симеона цими іменами.

Вірно берегла вона речі, до яких колись торкався Йосиф, хустки, якими він витирався, тарілки, з яких він їв. Вона хотіла зробити свою дитину достойною батька. Вона передбачала, що в цьому будуть великі труднощі. Бо син від одруження священика з військовополоненою не визнавався, він був байстрюк, виключений із суспільства. Проте вона мусить знайти шлях. У суботи, в дні свят, вона показувала маленькому Симеонові те, що залишилося після його батька, хустки, тарілки, і розповідала йому про велич його батька і заклинала його бути доктором і паном, як він.

Йосиф, після того, як дістав через відповідного урядовця громади в Александрії свідоцтво про розлуку, був урочисто покликаний читати зі Святого Письма в головній синагозі. По своєму священицькому рангу мав він читати перший. Уперше за довгий час знову носив він священицький головний убір і блакитний, вишитий квітами пояс священика першої черги. Він зійшов на велику кафедру до розкритого сувою Письма, від якого він був прогнаний кілька тижнів тому. При безмовній тиші вимовляв перед сотнею тисяч благословення: «Слава тобі, Ягве, наш Боже, що даєш нам справжнє вчення і готуєш для нас вічне життя». Потім він сам став гучним голосом читати уривок із Письма, призначений для цієї суботи.

Посеред зими, близько початку нового року, Веспасіан знав, що імперія міцно у нього в руках. Робота солдата була зроблена, тепер починалося трудніше — робота правителя. Те, що провадилося поки що в Римі від його імені, було погане та нерозумне. Муціан із дикою жадобою витискав з Італії які тільки були в ній гроші, а молодший цезарів син, Доміціан, якого він завжди терпіти не міг, цей гультяй, цей «фрукт», як намісник цезаря, розподіляв без розбору сонце та грозу. Веспасіан написав Муціанові, щоб він не давав країні занадто багато проносного, бо дехто вмирає і від поносу. «Фруктові» він написав, чи не матиме «фрукт» такої милості, щоб залишити його на посту і на наступний рік. Потім він звелів прибути з Риму до Александрії трьом чоловікам: престарому міністрові фінансів Етрускові, придворному ювелірові та директорові цезаревих перлових промислів Клавдієві Реґіну й управителеві своїх сабінських маєтків.

Три знавці справи обмінялися цифрами, перевірили їх. Імперіалістична східна політика цезаря Нерона та заколоти після його смерті зруйнували велетенські цінності, сума державних боргів, яку троє чоловіків підрахували, була висока. Реґінові випало мало вдячне завдання назвати цю суму цезареві.

Веспасіан і фінансист ніколи не бачилися. Тепер вони сиділи в зручних кріслах один навпроти одного. Реґін моргав, мав сонний вигляд, він поклав одну жирну ногу на другу, його розв’язані ремінці на черевиках теліпалися. Щодо цього Веспасіана, то він вважав раніше, що з ним можна робити тільки мізерні справи. Він зв’язався з дамою Ценіс, і виплатив їй тоді чималі комісійні, бо йшлося про великі постачання юдейській і європейським арміям Веспасіана. Веспасіан знав, що фінансист виявив себе в своїх розрахунках як пристойний чолов’яга. Своїми світлими твердими очима дивився він у м’ясисте, сумне, обвисле обличчя Реґіна. Обидва чоловіки обнюхували один одного, пахнули вони один одному непогано.

Реґін назвав цезареві свою цифру. 40 мільярдів. Веспасіан не здригнувся. Можливо, він тільки засопів трохи дужче, але його голос звучав спокійно, коли він відповів:

— Сорок мільярдів. Ви мужній чоловік; а чи не оцінили ви деякі відомості занадто високо?

Клавдій Реґін розважно, своїм масним голосом, настоював:

— Таки сорок мільярдів. Треба дивитися цифрам в очі.

— Я дивлюся їм у очі, — сказав, дуже сопучи, цезар.