Юдейська війна

І дівчина Доріон була тут. Рухливі губи її великого, випнутого рота усміхалися, ясне сяйво було навкруг її ніжного, гордовитого лиця. Її батько мав свої примхи, ніхто не знав цього краще, як вона, але портрет був майстерним твором, повним мистецтва та пізнання, і ця дама Ценіс назавжди житиме точно такою, як бачив і хотів її батько; її незграбність, її різка скупість виведені тепер на світло, навіки виставлені у видимому світі. Доріон любила картини пристрасно, вона розумілася на техніці до останнього відтінку. Її батько, можливо, малював деякі речі сильніше, але це був його найкращий портрет; тут він цілком заповнив свої межі, а це були межі широкі.

Прийомний зал був повний до тисняви. Доріон оперлася на одну з колон, висока, тонка, ніжна, відкинувши вузьку голову назад. Вона злегка сопіла своїм тупим носом, її маленькі зуби були відкриті, вона втішалася впливом картини, дещо збентежене незадоволення глядачів тішило її не менше, ніж їхній подив. Вона раділа, що бачила Йосифа. Він був від неї далеко, але вона косим, швидким поглядом помітила, що він теж побачив її, і вона знала, що він тепер протискатиметься до неї.

Від часу свята на острові Фаросі вона не бачила знову молодого юдея. Коли їй розповіли про його бичування, вона сказала пару злих і легковажних дотепів, але в душі тоді відчула себе, як на колисці, наче вона зовсім високо і зараз має перекинутися; бо вона твердо була переконана, що зухвалий, вродливий та обдарований чоловік прийняв бичування тільки для того, щоб вільною зробити дорогу до неї.

З лоскотливим чеканням вона бачила, як він протовплюється до неї. Але коли він привітався, вона мусила спершу пригадати, хто він. Потім згадала: ах, так, молодий юдей, портрет якого цезар пропонував малювати її батькові. Тепер попередні цезареві умови якнайкраще здійснюються; вона чула, що Йосиф тим часом добровільно зазнав різних жорстоких тортур. Його обличчя в усякому разі стало набагато худішим, і вона добре може собі уявити, що досить легко тепер знайти в ньому ті пророчі риси, які хотів мати цезар. З повільною, дратуючою цікавістю розглядала вона його всього, і ясним, тонким голосом питала, чи дуже ще видні шрами від бичування.

Йосиф подивився на її тонкі, смагляві руки, потім подивився на портрет дами Ценіс, потім знову на Доріон, видимо роблячи порівняння, і сказав:

— Ви і дама Ценіс — єдині жінки тут в Александрії, які мене терпіти не можуть. — Доріон, як він помітив, сердилася на таке зіставлення. — Я гадаю, — продовжував він, — що мій портрет не буде здійснений. Ваш батько любить мене не більше, як гниле свиняче стерво, а ви, Доріон, вважаєте, що мені потрібні піст і бичування, щоб бути достойною моделлю. Гадаю, що наступникам нічого не зостанеться, як дізнаватися про мене з моїх книг, а не з твору Фабулла.

Але він зм’якшував свій голос, коли говорив ці колючі слова, так що вони звучали майже улесливо, і дівчині Доріон тон його мови здавався важливішим, ніж її зміст.

— Так, ваша правда, — відповіла вона, — мій батько вас не любить. Але ви повинні змусити себе боротися проти цієї антипатії. Такий чоловік, як ви, докторе Йосиф, що прийняв на себе сорок ударів, не повинен довго мати злопам’ять на художника Фабулла за гнівливе слово.

Її голос не звучав більше різко, він став такий ніжний, як тоді, коли вона говорила з кішкою.

Йосиф через тисняву стояв біля неї так близько, що майже торкався її. Він говорив тихо, так наче інші не повинні були чути, інтимно. Він став серйозним.

— Ваш батько може бути великим чоловіком, Доріон, — сказав він, — але ми, юдеї, ненавидимо його мистецтво. Це не упередження. Ми маємо добру підставу.

Вона дивилася на нього своїми очима кольору морської води і сказала так само тихо й інтимно:

— Ви не повинні бути таким боягузливим, докторе Йосиф. Бо це тільки через те, що ви боягузливий. Ви дуже добре знаєте, що немає кращого способу дійти до основи речей, як мистецтво. Ви не зважуєтеся підступити до мистецтва, і це все.

Йосиф усміхався спочутливо з висоти своєї переконаності.

— Ми проникли за видимим до невидимого. Тільки тому ми не віримо більше в видиме, що воно дешеве.

Але дівчина Доріон із глибини своєї душі говорила до нього, й її голос від запалу став зовсім різким.

— Мистецтво є видиме і невидиме разом. Дійсність є тільки невправне, невірне наслідування мистецтва. Повірте мені, великий мистець приписує правді її закони. Багато разів мій батько робив це, зумисне чи ні.

Її велика дитяча голова схилилася до нього зовсім близько перед таємницею, вона говорила майже у вухо йому:

— Згадайте, як померла Друзіла, дружина сенатора? Від уколу через ліве плече в серце. Ніхто не знав, як був зроблений укол. За рік до того мій батько намалював її портрет. Він намалював їй пляму на голому плечі, подібну до шраму; це було заради техніки, він мусив мати пляму. Це було якраз те місце, крізь яке пройшов укол.