Юдейська війна

Новий комісар Йосиф бен-Маттіас їздив по своїй провінції вздовж і впоперек. Цього року дощовий час був добрий, Ягве був милостивий, цистерни наповнилися, на горах Верхньої Галилеї лежав сніг, із радісним дзюркотінням збігали вниз гірські струмки. На рівнині селяни присідали до землі, принюхувалися біля ґрунту до погоди. Так, це був багатий край, плодючий, різноманітний із своїми долинами, горбами, горами, зі своїм Генісаретським озером, рікою Йордан, морським берегом, із своїми 200 містами. Справжній Божий сад лежав у його чарівному ясному повітрі. У Йосифа здіймалися груди. Він домігся цього, сягнув дуже високо, це прекрасно — бути володарем цієї провінції. Хто приходить із такими, як він, повноваженнями у цей край, той мусить зробити своє ім’я значним назавжди і геть далеко, або ж він нездольна людина.

Але вже через кілька днів почало його гризти глибоке неприємне почуття, воно гризло його й далі щодня. Він вивчав акти, архіви, викликав окружних начальників, провадив переговори з бургомістрами, священиками, старшинами синагог і шкіл. Він намагався організовувати, давав вказівки, з ним ввічливо згоджувалися, вказівки його виконували. Але він відчував, що робили це без віри, його заходи не мали впливу. Ті ж самі речі інший вигляд мали в Єрусалимі і Галилеї. Коли в Єрусалим безперестанно надходили скарги про те, як страждає край від непомірних податків, там знизували плечима, наводили цифри, усміхалися на галилейські скарги, як на звичні нарікання, і під охороною римської зброї стягували податки, як і до того. Тепер Йосиф, стиснувши губи, порівнював галилейську дійсність із єрусалимськими цифрами. Похмурими очима він бачив: скарги цих галилейських селян, рибалок, ремісників, портових і фабричних робітників — зовсім не пусті нарікання. Вони жили в обітованій землі, але виноградні лози краю зростали не для них. Те, що здобувалося й витворювалося в цьому краї, йшло в Цезарію римлянам і в Єрусалим великим панам. З того, що родила земля, треба було віддавати: зерна третю частину, вина й олії половину, овочів четверту частину. Потім храмова десятина, щорічний подушний податок на храм, виборчі податки. Потім збори від продажу, соляний податок, дорожнє й мостове. Тут податки, там податки, всюди податки.

Нехай фінансові справи стосувалися його колеги Яннаї. Але Йосиф не міг винуватити галилеян, що вони похмуро дивляться на докторів із Кам’яної палати, які хитромудрим тлумаченням закону забирають у них найкраще, і на нього, їхнього представника. Він навчився в Римі й Єрусалимі, як вгамовувати незадоволення незначними полегшеннями, серйозними та лагідними промовами, урочистими демонстраціями і дешевими почестями. Але з цими засобами він тут небагато міг досягнути.

В Єрусалимі пихато стискували губи, коли заходила мова про галилеян: це сільський народ, це провінціали, без освіти, з грубими манерами. Вже в перші тижні Йосиф мусив відкинути цю дешеву пихатість. Звісно, тутешні люди не дуже пильно дбають про виконання заповідей, учені тлумачення Святого Письма мало важать для них. Але знову ж вони дуже строгі та фанатичні. Вони аж ніяк не хочуть задовольнятися тим, що є. Вони кажуть, що держава й життя мусять змінитися в основі, тільки тоді здійсняться слова Письма. Всі тут у краї знали книгу пророка Ісаї напам’ять. Пастухи говорили про вічний мир, портові робітники — про царство Боже на землі; нещодавно його поправив сукняр, коли він не дослівно навів цитату з Єзекіїля. Це повільні люди, неповороткі, спокійні та мирні зовні, але в душі вони аж ніяк не мирні, вони ладні чинити насильство, вони всього сподіваються і до всього готові. Йосиф ясно відчував: це відповідні люди для нього. Їхні сліпа, дика віра є міцнішою базою для чоловіка та великих діл, ніж гола вченість, лощений скептицизм Єрусалима.

З ретельною старанністю намагався він порозумітися з галилеянами. Він хотів бути тут не для Єрусалима, а для них. Його співкомісар, старий доктор Яннаї, не перешкоджав йому, ніколи не ставав упоперек дороги. Його ніщо не цікавило, крім його фінансових справ. Він засів із страшною купою актів у Сепфорісі, тихому, спокійному головному місті краю, і весело, але твердо й уперто упорядковував фінанси. Все інше облишив на свого молодого колегу. Та, проте, хоч Йосиф і міг робити все, що хотів, він нічого не міг досягти. Він відкинув усю вчену високодумність, всю аристократичну та священицьку гордість; він розмовляв із рибалками, робітниками корабелень, селянами, ремісниками як із рівними. Люди були приязні, поважні, але крізь їхні слова й їхню поведінку він відчував внутрішню настороженість.