Юдейська війна

Галилея мала інших проводирів. Йосиф не хотів на це зважати, не хотів мати ніяких справ із цими людьми, але він добре знав їхні імена. Це були ватажки збройних загонів, яких Єрусалим не визнавав, селянський ватажок Йоанн із Гісхали і такий собі Сапіта з Тиверії. Йосиф бачив, як ясніли очі в людей, коли називалися ці імена. Він хотів би зійтися з обома цими людьми, поговорити з ними, довідатися, як вони починали. Але він почував себе недосвідченим, неспроможним, неплідним. Він мав свою посаду і свій великий титул, можливо також, що й владу, але силу мали інші.

Він виснажував себе роботою. Дедалі дужче пекло його бажання якраз цю Галилею завоювати. Але край замкнувся перед ним. Вже п’ять тижнів він сидить тут, але досяг не більшого, ніж першого дня.

Одного зимового вечора Йосиф проходив вулицями маленького міста Капернаума, одного з центрів «Месників Ізраїлю». На одному бідному, занедбаному будинку він побачив виставлений прапор, знак того, що шинкар дістав нове вино. На магістратських зборах, комітетських засіданнях, у синагогах, школах Йосиф досить часто бачив своїх галилеян. Він хотів бачити їх за вином, зайшов.

Це було низьке приміщення, убоге, примітивно отоплюване кізяком, який спалювали в звичайному тазу. Крізь погано пахнучий дим Йосиф побачив добру дюжину людей. Вони помітили, як зайшов гарно вдягнений пан, дивилися на нього вичікувано, без неприязні. Господар підійшов, спитав, чого він бажає, пояснив, як добре потрапив сюди пан саме сьогодні. Проходив через місто купець із караваном, звелів приготувати собі розкішну страву, ще лишилося трохи засмаженої з молоком птиці. Їсти м’ясо з молоком було суворо заборонено, але сільська людність галилеї не вважала птицю за м’ясо і, не роздумуючи особливо, варила й смажила її в молоці. Почулися добродушні дотепи, коли Йосиф чемно відмовився від таких ласощів. Його спитали, хто він, у кого ночує, з його діалекту визначили, що він єрусалимець. Йосиф відповідав на запитання приязно, але трохи неясно; він не знав, чи впізнали його. Господар підсів до нього, охоче розповідав про різні справи. Він зветься Теофіл, але тепер називав себе Гіора, бо хоч він і чужоплемінник, але симпатизує юдеям і має намір перейти в юдейство. В Галилеї людність дуже змішалася з неюдеями, є багато співчуваючих, яких вабить невидимий Бог Ягве. І цьому Теофілові-Гіорі доктори авторитетно відраджували переходити в юдейство, бо доки він не юдей, то не втрачає спасіння, хоч і не додержує усіх 613 заповідей. Але коли він візьме на себе обов’язки, тоді душа його під загрозою, якщо він не виконуватиме закону, а закон важкий і строгий. Теофіл-Гіора ще не обрізаний, слова докторів вплинули на нього; але якраз строгість закону і вабить його.

Інші, докладно, помалу, дещо незграбно, схвильовані присутністю єрусалимського пана, заходилися знову говорити про свою головну турботу, про сильне пригноблення урядом. Столяр Халафта мусив продати свій останній виноградник. Він приводив кіз із того берега Йордану, римляни наклали на це велике мито. Він хотів пробратися з ними потай, але був упійманий. Те, що робиться з митом, украй неправильне. Горе тим, хто сповіщає про товар, горе тим, хто не сповіщає. Тепер його оштрафували десятикратно, бо це було вдруге, і він мусив продати виноградник. У сукняра Азарії базарний наглядач із Магдали звелів узяти в заклад його третій верстат, бо він має недоплату ткацького податку. Всі люди в цьому багатому краї обідрані, вони живуть нужденно. В Галилеї багато птиці, козине молоко дешеве; але вони жадібно прицмокували, коли господар розповідав про засмажену в молоці птицю. Вони споживали таке тільки на великі свята. Люди мучилися за роботою не заради власного живота, а заради черева Цезарії й Єрусалима. Це були жорстокі часи.

Чи настав час? Вже агітатор Юда оповістив це тут у Галилеї та заснував партію «Месників Ізраїлю», але був розіпнутий римлянами на хресті. Тепер по краю ходить його син Нахум і провіщає це. І пророк Феуда повстав у Галилеї, робив дива й оголошував, що він роз’єднає потоки Йордану. Але римляни розп’яли його, а панове з Великої ради це схвалили.

Селянин-маслинник Терадіон гадав, що цей пророк Феуда можливо був справді шахрай. Столяр Халафта хитав важко й засмучено головою:

— Шахрай? Шахрай? Можливо, що Йордан справді не поділився б із наказу цього чоловіка. Але й тоді він не був шахрай. Тоді він був передвісник. Бо коли ж мав настати час, як не тепер? Бо ж Гог і Магог збираються знову накинутися на Ізраїль, як це написано в Єзекіїля і в таргумі[1] Йонафана.

Сукняр Азарія думав хитро: той Феуда безумовно не міг бути справжнім месією; бо, як він цілком певно чув, Феуда був єгиптянин, а неможливо, щоб месія був єгиптянин.

Вино було добре, і вина було багато. Люди забули про пана з Єрусалима і, оповиті смердючим кізяковим димом, говорили помалу, завзято та ваговито про месію, що має прийти, сьогодні чи завтра, але, безумовно, ще цього року.