Юдейська війна

Умовилися про особисту розмову з Юстом. Разом зі старим доктором Яннаї їхав Йосиф, верхи на своєму чудовому арабському коневі Стрілі, чистими вулицями Тиверії, з жадібною цікавістю розглядуваний населенням. Він знав, що являв собою на коні добру постать, тримався прямо, байдуже, трохи навіть гордо. Виїхали на пагорб, до палацу царя Агріппи. При вході в палац важно височіла, біла й розкішна, колосальна статуя цезаря Тиберія, іменем якого названо місто. Й аркади перед палацом уставлені були статуями. Йосифові було це прикро. Він не був сліпим прихильником старих звичаїв, але серце його сповнене було невидимим Богом Ягве, його глибоко вражало, коли в країні Ягве він мусив бачити заборонені зображення. Творити фігури є право єдиного тільки Бога-творця. Людям він дозволив давати цим фігурам імена, а бажання творити їх самим є зухвальство та святотатство. Статуї кругом ображали невидимого Бога. Тихий, пов’язаний із свідомістю своєї вини неспокій, із яким Йосиф рушив у подорож до Юста, зник; тепер він сповнений був чистим збудженням, почував свою вищість над Юстом. Той провадить тверезу політику, а він, Йосиф, приходить як солдат Ягве.

Юст, звичний противник усіх урочистостей, постарався, щоб розмова не мала надто офіційного характеру. Троє панів лежали один навпроти одного, снідаючи. Юст спочатку говорив по-грецькому, але потім чемно змінив мову на арамейську, хоч йому помітно трудніше було нею розмовляти. Помалу переходили до політичних справ. Доктор Яннаї був ввічливий, веселий, як завжди. Йосиф обстоював свою власну політику; він був запальніший, ніж хотів би. Якраз коли спинилися на діяльності воєнної партії та нерозважних нападах, мусили розмовники суперечити йому.

— Ви гадаєте, що мир треба активізувати? — спитав Юст, і запитання це звучало неприємно іронічно. — Я не можу не застерегти автора книги про Макавеїв, що в практичній політиці макавейські жести, хоч би для якої мети, і до сьогодні здаються мені недоречними.

— А хіба не сидить найнеприємніший макавеїст саме тут, у Тиверії? — добродушно спитав доктор Яннаї.

— На жаль, я не маю досить сили, щоб заарештувати свого Сапіту, — відказав щиро Юст. — Вам, панове, було б це легше зробити. Але, як я вже вам писав, саме м’якість ваших судів робить моїх «Месників Ізраїлю» такими широкими.

— Але й для нас це зовсім не так просто, — виправдувався доктор Яннаї. — Зрештою, ці люди не є звичайні розбійники.

Йосиф втрутився:

— Ці люди посилаються на Ісаю. Вони вірять, — додав він сильно та запально, — що настав час, і дуже скоро прийде месія.

— Ісая вчить, — відповів неголосно, але роздратовано Юст, — поводьтеся тихо перед владою. Поводьтеся тихо й приязно, вчить Ісая.

Йосифа цитата зачепила за живе. Чи цей Юст усе хоче на нього скинути?

— Вогнищем заколотів є ваша Тиверія, — сказав він гостро.

— Вогнищем заколотів є ваша Магдала, докторе Йосиф, — відповів люб’язно Юст. — Я нічого не можу проти того вдіяти, коли ваші суди випускають на волю моїх злодіїв. Але коли ви далі підкріплятимете свої воєнні фонди прибутками від цього злодійства, докторе Йосиф, — він тепер говорив особливо чемно, — тоді я не буду проти того, щоб одного разу мій цар відібрав ці суми назад силою.

Доктор Яннаї випростався.

— Ви маєте гроші Сапіти у своїй касі, докторе Йосиф?

Йосиф лютував. Цей клятий Юст, далебі, мав дуже добре налагоджений шпіонаж; пересилання грошей щоразу прикривалося всіма способами. Він викручувався; він діставав, звісно, гроші для галилейських збройних організацій і з Тиверії, але він не міг собі й уявити, що вони зі здобичі банди Сапіти.

— Повірте мені, що вони звідти, — доводив приязно Юст. — Я мушу вас дуже просити не підтримувати наволоч таким способом. Я вважаю це за не сполучне з своїм службовим обов’язком — далі терпіти підбурювання вами моєї Тиверії до бунту.

Він усе ще говорив дуже чемно; тільки з того, що він тепер знову перейшов на грецьку мову, можна було помітити його схвильованість. Але ввічливість старого доктора Яннаї враз зникла. Він схопився і сильно жестикулював перед Йосифом.

— Ви маєте гроші Сапіти? — кричав він. — І, не ждучи Йосифової відповіді, він повернувся до проблеми: — Якщо гроші надходили з Тиверії, вони будуть вам повернені, — обіцяв він.

Як тільки виїхали з міста, обидва комісари розійшлися.

— Я звертаю вашу увагу на те, — сказав Яннаї, і голос його був крижаний, — що ви сидите в Магдалі не як один із «Месників Ізраїлю», а як комісар Єрусалима. Я не допущу ваших екстравагантностей і мальовничих авантюр, — кричав він.

Йосиф, блідий від люті, нічого не міг сказати проти цього. Він ясно бачив, що переоцінював свою силу. Цей доктор Яннаї добре відчуває, що міцне, а що ні. Коли він зважився вичитувати його, як малого школяра, тоді його, Йосифове, становище до біса хистке. Він мусив ще почекати, він не міг ще починати цю боротьбу з Юстом. Єрусалим може при першій нагоді відкликати його, і Юст усміхатиметься тою огидною усмішкою, яку Йосиф добре знає.